Начальник звільнив головного бухгалтера після 24 років роботи, але наступного дня власник зібрав керівників філії

Лариса Петрівна глянула на папір, потім на директора.

— Максиме Сергійовичу, для звільнення через невідповідність посаді потрібна атестація. Ви ж знаєте, що її не проводили?

Сергій тихо кашлянув.

— Є інший варіант, Ларисо Петрівно. Угода сторін, компенсація в розмірі двох окладів. Для вас і для компанії це було б зручніше.

Вона перевела погляд із юриста на Ковальчука.

— Ні наказу, ні угоди я не підписуватиму.

Директор примружився.

— Я вас почув.

— Ні.

— Тоді розглядатимемо інші підстави. Цього місяця ви запізнювалися?

— Ні.

— Порушували внутрішній розпорядок?

— Ні.

— А розголошення комерційної таємниці? Документи, які ви намагалися передати?

— Я передавала їх уповноваженому працівникові компанії, виконуючи свою роботу. Хочете назвати це розголошенням — будь ласка. Я підготуюся до звернення в інспекцію праці.

Тиша.

Гончар дивився у вікно. Ні цікавості, ні роздратування на його обличчі Лариса не помітила. Професійна порожнеча. Сергій зробив запис у блокноті. Ковальчук підвівся, пройшов від столу до вікна й повернувся.

— Добре. Зробимо так: накладаю на вас дисциплінарне стягнення за перевищення повноважень. Повториться — буде звільнення за порушення. Усе законно, усе оформлено. Сергію, оформимо?

— Оформимо, — кивнув юрист.

— Крім того, надалі ви працюєте суворо за посадовою інструкцією, — продовжив директор. — Не запитуєте документів, які не стосуються ваших безпосередніх завдань. Не зв’язуєтеся з керівництвом холдингу через мою голову. Жодної… — він витримав паузу, — самодіяльності.

Лариса Петрівна встала.

— Я зрозуміла.

— Можете йти.

За дверима нікого не було; у кутку неголосно гудів кулер. Лариса зупинилася й приклала долоню до холодної стіни, щоб відчути під рукою щось тверде. Зробила три спокійні, рівні вдихи й лише після цього пішла до бухгалтерії.

Ірина дивилася на неї від свого столу насторожено. Тривожно.

— Усе гаразд, — сказала Лариса.

— Ларисо Петрівно, що сталося? Весь офіс уже знає, що ви щось…

— Ірино, — перебила вона, сідаючи за стіл і відкриваючи комп’ютер. — У нас іще три платіжки не проведені. До кінця дня займися ними, будь ласка.

Ірина замовкла й повернулася до екрана. До шостої вечора Лариса перевіряла цифри, зводила реєстри, відповідала на листи. Ні директор, ні Гончар, ні стягнення, яке, ймовірно, вже готували, не займали її думок. Цю роботу вона знала; тут усе було її.

О шостій вечора Дмитро пішов останнім. Бухгалтерія спорожніла, і Лариса Петрівна відкрила пошту. Особисту адресу Миколи Олексійовича вона пам’ятала напам’ять.

«Миколо Олексійовичу, добрий вечір. Пише Лариса Петрівна Бондар, головний бухгалтер регіональної філії. Перепрошую, що турбую. Я зобов’язана повідомити вам відомості, які маю. Архів документів додаю».

До листа вона прикріпила договір, виписку, аналітичну записку, архівний договір і порівняльну таблицю, над якою працювала вночі. Потім перечитала текст. Замість «зобов’язана» написала «повинна», але повернула початкове слово. Саме зобов’язана — це точно визначало її дію. Вона надіслала листа, закрила ноутбук і зібрала сумку.

Наступного ранку Лариса прийшла, як завжди, о 8:30. Вася привітався, не підвівши очей. Вона помітила це: раніше він неодмінно дивився їй в обличчя.

О 10:00 її знову запросили до Ковальчука. Крім нього, у кабінеті була лише Тамара Федорівна з відділу кадрів — немолода, охайна жінка. Винуватий вираз, здається, ніколи не полишав її обличчя.

— Ларисо Петрівно, сідайте, будь ласка.

Вона сіла.

— Мені повідомили, що вчора ввечері ви надіслали внутрішні документи на особисту пошту Миколи Олексійовича Ткача.

Лариса не стала з’ясовувати, звідки директор дізнався про лист. Це нічого не змінювало.

— Так.

— Це… — він зупинився, ніби підшукував сильніше слово, — серйозне порушення. Ви обійшли всю вертикаль управління. Безпосередньо передали акціонерові комерційну інформацію, нехтуючи корпоративними процедурами.

— Я повідомила власникові, що фінансовому становищу його компанії загрожує небезпека. Для головного бухгалтера це прямий обов’язок.

— Ви зобов’язані дотримуватися субординації.

— Я зобов’язана забезпечувати фінансову безпеку компанії. Відкрийте мою посадову інструкцію: третій пункт.

Ковальчук підвівся, але ходити кабінетом не став. Стояв і дивився на неї. Лариса несподівано побачила в його погляді щось схоже на розгубленість. Здавалося, він не знає, як продовжувати: вона не боялася й не здіймала скандалу, а іншої поведінки він наче не передбачав.

— Добре. Тамаро Федорівно.