Начальник запропонував Оксані залишитися на ніч в обмін на оплату лікування доньки, але розмова продовжилася її відповіддю

За перипетіями захопливого полювання майже ніхто не помічав, як змінюється Оксана. Вона мала втомлений і сумний вигляд, постійно була чимось стурбована. Потім попросила в бухгалтерії довідку про доходи для банку.

Там здивувалися. Зарплата в неї добра, за кожен договір — великий бонус. Невже знадобився ще й кредит? Проте новий поворот лисячого полювання відволік працівників від цих сумнівів.

Повернутися до них довелося, коли Оксана попросила переказувати практично всю її зарплату на рахунок у німецькому банку. Тепер прохання здалося дивним і підозрілим. Згадали й довідку. Головний бухгалтер, Денис Федорович і Павло Григорович прийшли до неї в кабінет, щільно зачинили двері й почали обережно розпитувати.

— Ми не хочемо нічого лихого подумати, але ж такі прохання не виникають без причини. У вас грошові негаразди? Може, хтось шантажує? Скажіть, чим ми можемо допомогти. Можна звернутися до поліції, найняти приватну охорону чи детектива.

— Детективи з охоронцями тут безсилі, — втомлено відповіла Оксана. — Не треба їх.

З-за комп’ютерного монітора вона дістала невелику рамку. Фотографія завжди була повернута до неї, відвідувачі її не бачили. Оксана провела долонею по склу, ніби ніжно погладила того, хто був на знімку, й передала рамку Денисові Федоровичу, який стояв ближче за інших.

На начальника відділу кадрів дивилася маленька усміхнена копія Оксани. Лише не відразу він помітив різницю: у дівчинки очі були блакитні, у матері — карі. Павло Григорович і головний бухгалтер зазирали йому через плече, намагаючись теж роздивитися миле личко.

— Моя Ірочка. Крім неї, у мене нікого немає. У неї рак. Надія залишилася на одну німецьку клініку: тут таких операцій не роблять. Я шукаю гроші всюди, де можу, намагаюся продати квартиру, але все одно не вистачає. І часу залишається не більше двох місяців — поки операція ще може допомогти. Страшно дивитися на доньку й знати, що я безсила.