На ювілеї свекруха вихваляла Андрія за щедрість

Тоді Катерина голосно оголосила:

— Ні, Андрійку, телефон тобі не допоможе. Людмило Петрівно, ви ж любите факти.

Вона схопила свій смартфон і, не даючи нікому отямитися, вивела зображення через AirPlay на великий телевізор, що висів на стіні. Екран засвітився. Це був застосунок онлайн-банкінгу.

— Дивіться. — Катерина підійшла до телевізора, як лекторка до дошки. — Ось переказ вам, Людмило Петрівно, на зуби — сто тисяч. Дата. Відправниця — Катерина Бєлова. Ось оплата комуналки за вашу квартиру минулого місяця. Відправниця — Катерина Бєлова. Ось чек за цей багатий стіл. Оплачено карткою Катерини Бєлової.

У кімнаті повисла тиша, важка, мов надгробна плита. Було чути тільки, як дядько Вітя голосно ковтнув слину.

— А ось доходи вашого сина. — Катерина провела пальцем по екрану, відкриваючи виписки за його карткою, до якої мала доступ. — Надходження за останні пів року: три тисячі від якогось Романа. П’ятсот — повернення боргу. І, о, дивіться: перекази від мене з позначкою «на сигарети» та «на проїзд».

Людмила Петрівна стояла як укопана. Вона переводила погляд із сина на екран, потім на Катерину, потім знову на екран. Її рот трохи розтулився, але звуку не було.

Міф руйнувався. Великий фінансист, ділок, опора родини перетворювався на звичайного альфонса просто на очах у приголомшеної публіки.

— Це якась помилка, — прошепотіла тітка Надя.

— Жодної помилки, — жорстко сказала Катерина. — Ваш справжній чоловік два роки сидить у мене на шиї. Він не працює. Він грає в танки й бреше вам. І цю, як ви висловилися, він не годує. Це «ця» годує його, вас і ще ось цього кота.

Кіт Барсик, почувши, що говорять про нього, голосно нявкнув з-під столу, підтверджуючи слова господині.

— Андрійку… — Голос Людмили Петрівни здригнувся. Тепер у ньому не було гордості. У ньому дзвеніла сталь, від якої в дитинстві в Андрія хололо під ложечкою. — Це правда?

Андрій втиснувся в стілець. Він був червоний, спітнілий і жалюгідний.

— Мамо, ну там складна схема. Я через Катерину гроші виводжу, податки, розумієш? Офшори. Офшори.

Людмила Петрівна повільно підійшла до сина. Вона була жінкою старого гарту. Вона могла пробачити бідність, могла пробачити дурість, але не могла пробачити, коли з неї роблять дурепу перед людьми, і ненавиділа брехню.