На ювілеї свекруха вихваляла Андрія за щедрість

Катерина повільно крутила в руках келих із водою.

— А подарунок? — Людмила Петрівна не вгавала. — Надю, ти бачила, який він мені телефон подарував? На Новий рік. Останньої моделі. Я навіть боялася до рук брати.

— Кредит, який я закрила лише минулого місяця, — подумки зазначила Катерина.

— Давайте вип’ємо за Андрійка, — підняв тост дядько Вітя, який повернувся з балкона.

— Щоб гроші водилися, і дружина любила, і щоб маму не забував, — додала тітка Надя.

Випили, закусили. Градус загальних веселощів зростав. Андрій зовсім осмілів. Він відкинувся на спинку стільця, підморгнув тітці Наді й почав розповідати байку про те, як він розрулював питання з митницею минулого тижня. Катерина знала цю історію. Він переказував сюжет бойовика, який дивився вчора до третьої ночі.

І тут Людмила Петрівна встала. Вона постукала виделкою по кришталевому келиху, вимагаючи тиші.

— Дорогі гості, — урочисто почала вона.

Її обличчя розчервонілося, очі блищали вологою гордістю.

— Я хочу сказати головне. Ми живемо в непростий час. Чоловіки тепер змаліли. Але не в цьому домі.

Вона поклала руку на плече сина. Андрій випростався, втягнув живіт.

— Ось мій Андрійко — справжній чоловік, — голос свекрухи дзвенів від пафосу. — І цю годує. — Вона недбало махнула рукою в бік Катерини, немов указувала на домашню тварину. — І комуналку оплачує, і мені допомагає, ні в чому не відмовляє.

Гості схвально загомоніли. Тітка Надя закивала.

Катерину наче струмом ударило. І тут уся втома, усі неоплачені рахунки, усі вечори, коли вона працювала за двох, поки він грав у танки, — усе це стиснулося в один гарячий клубок у горлі.

— Та що тут казати, — вела далі Людмила Петрівна. — Я тут порахувала: він на нас трьох за місяць витрачає більше, ніж дехто за рік заробляє. Золото, а не син.

Катерина повільно підвелася зі стільця. Стук виделки об тарілку пролунав як постріл у тиші, що запала.

— Платить? Жартуєш? — Голос Катерини був тихим, але крижаним. Він прорізав задушливе повітря кімнати. — Свекрухо, та ти живеш на мої гроші.

Андрій зблід. Його обличчя з рожевого миттєво стало землистим.

— Катерино, не треба, — прохрипів він.