Із металевим дзвоном, схожим на обвалення дзвіниці, каструлі, дека в жиру, миски з рештками картопляного лушпиння й величезна чаша від блендера обвалилися просто на розпростертого чоловіка.
Брудний жирний гуляш зі сковорідки ляпнувся йому на святкову сорочку. Зверху, як вишенька на торті, на його лоб із глухим стуком приземлився алюмінієвий друшляк.
— А-а-а, допоможіть! Моя спина! — несамовито заволав Богдан, намагаючись скинути з обличчя сковорідку.
На моторошний гуркіт із вітальні вилетіла стривожена Людмила Василівна у своїй блискучій вечірній сукні, розшитій паєтками. За нею поспішали тітка Ліда й дядько Толя.
— Богданчику, синочку, що сталося? Бандити? — заголосила свекруха, мчачи на допомогу улюбленому чадові.
У паніці Людмила Василівна необачно залишила безпечну залу й ступила на слизький шлях. На повному ходу у своїх лакових туфельках на невисоких підборах вона влетіла в пінну зону. Усе сталося за частку секунди…
