Свекруха виконала кульбіт, який увійшов би в історію циркового мистецтва. Її ноги злетіли вгору на рівень власних вух. Сукня з паєтками зблиснула у світлі ламп і задерлася їй на голову.
— Матінко рідна! — верескнула тітка Ліда, хапаючись за серце. Людмила Василівна, шалено обертаючи руками, спробувала знайти точку опори в польоті. Її рука мертво вчепилася в край розкішної скатертини з бахромою, якою був накритий боковий столик із закусками, що чекали свого часу.
Скатертина поїхала за нею, тягнучи за собою гігантську кришталеву салатницю, вщерть наповнену новорічним олів’є, а за нею — вазочки з маринованими грибами й оселедницю. Людмила Василівна з розмаху приземлилася просто в калюжу мильної піни за метр від сина. Кришталева салатниця спікірувала слідом.
Салатниця, на щастя, не розбилася. Три кілограми майонезного салату вивалилися на учасників виступу й змішалися з мильною піною. Оселедець ляпнувся Людмилі Василівні на груди, як нагорода, що знайшла героя.
— Мамо! — простогнав Богдан, скидаючи з очей зелений горошок і шматки вареної ковбаси.
— Тут ковзанка! Вона ковзанку влаштувала! Олеся! Олеся! Гадюка така!
Тітка Ліда вже побачила масштаб катастрофи, але за інерцією зробила крок уперед. Її виступ був видовищнішим, але поступався за складністю першим двом. Жінка котилася в бік кухні рачки, аж поки кіт Суддя не зупинив її потужною кігтистою лапою, висунутою з-під дивана.
Зробив він це не з дружби, а щоб знайти точку опори. Зупинивши тітку, кіт ошаліло зашипів і кулею помчав на другий поверх. Дядько Толя виявився розумнішим.
Він ухопився за дверний косяк і завмер, не наважуючись ступити на підступний керамограніт.
— Викличте швидку, я собі все поламала! — голосила Людмила Василівна, розмазуючи руками по підлозі суміш із олів’є, хімічного грейпфрута й власної ганьби. Богдан, крекчучи й лаючись крізь зуби, спробував підвестися.
Але капці роз’їжджалися по милу. Він знову впав, боляче вдарившись пухким коліном об кут шафи. Сидячи в калюжі води, у сорочці, перепачканій жиром, під акомпанемент голосінь матері, Богдан тремтячими, брудними руками витяг із кишені телефон.
На екрані світилося 23:45. До Нового року лишалося 15 хвилин. Він судомно набрав номер дружини. Гудки тягнулися безкінечно довго…
