Нарешті слухавку взяли. Із динаміка долинув гучний щирий сміх, дзвін келихів і радісні голоси. Хтось на тлі кричав:
— Лесько, ріж балик! Сусіди пішли салют запускати.
— Алло! — пролунав бадьорий голос Олесі.
— Олеся, ти що накоїла, ненормальна? — загорлав Богдан, намагаючись перекричати стогони матері.
— Ти чим підлогу намастила? Тут усе в піні. Ми попадали. Мама вся в салаті лежить. Я коліно розбив. Ти де взагалі? Негайно повертайся й усе це витри.
Олеся на тому кінці дроту голосно розсміялася.
— Алло, Богдане! Не впізнала — багатим будеш! — бадьоро відповіла вона під шум салютів, що вибухали за вікном.
— Не сподобалося, як я змила старий рік разом із вашою неповагою, панськими замашками й тобою заодно? Традицію відпрацювала на всі сто. Забрала тільки своє і жодного маминого бруду.
— Із прийдешнім!
— Олеся, я тобі зараз! — почав було Богдан, але вона перебила його сталевим тоном.
— Підлогу домивайте самі. На чотирьохстах квадратах усій маминій рідні роботи до самого ранку вистачить.
— А я своє свято заслужила. Чао, коханий!
У слухавці пролунали короткі гудки. Богдан тупо втупився в екран телефона…
