Поруч борсалася Людмила Василівна, марно намагаючись зачепитися нігтями за мармуровий кухонний острів. Дядько Толя із зали давав поради, як правильно переносити центр ваги, але на лід виходити відмовлявся. Новий рік родина Богдана зустрічала не під дзвін келихів і північний бій годинника біля великого телевізора.
Опівночі, коли довкола кричали «Ура!», Богдан, тітка Ліда рачки й Людмила Василівна на ліктях повзли паровозиком до жаданої зали, звідки їм викинули рятівну скатертину, щоб було за що вхопитися. Кожен рух давався важко. Разів із п’ять Богдан падав, збираючи все нові синці.
Замість вишуканих делікатесів рідня жувала недоїдки зі столу, бо по частування, що лишилися на кухні, ніхто вийти не наважився. А Олеся в цей час сиділа за щедро накритим столом у теплій компанії друзів. На красивій тарелі лежали ідеально нарізані скибочки сьомги, прозорі кружальця в’яленого м’яса й сир із пліснявою.
Вона сміялася, пила смачні лимонади й почувалася абсолютно щасливою людиною, дихаючи на повні груди без жодного тиску. Першого січня ближче до вечора вхідні двері квартири, де на той момент жили Олеся й Богдан, рипнули. Богдан ввалився до передпокою…
