Ранок підступав до будинків повільно, ніби не наважувався розігнати важку нічну сірість. Вологий напівморок лежав на шибках, мокрих гілках і холодних стінах, а двір іще здавався непрокинутим.
У такому сирому повітрі звуки не розліталися, а важко осідали між будинками. Тому перші удари біля проходу пролунали особливо тривожно: металевий брязкіт, короткий скрегіт, хрускіт деревини й приглушені голоси, у яких іще не було звичної ранкової бадьорості. Кожен новий стукіт здавався ближчим, ніж був насправді, і від цього двір прокидався неохоче, з настороженим завмиранням.
Людей розбудили не птахи й не кроки ранніх перехожих, а низьке бурчання техніки. За ним потягнувся сухий тріск, від якого мимоволі завмирало дихання, ніби у дворі ламалося щось більше, ніж просто старий стовбур.
Нічна негода залишила по собі безлад. У ямках темніла вода, мокра трава прилипла до землі, а від розламаної деревини тягло холодною корою, сирістю й свіжою трухою.
Старе дерево, що багато років стояло в цьому дворі, не витримало бурі. Воно здавалося майже вічним: широке, важке, з розлогою кроною, давно вже стало звичною частиною краєвиду з вікон.
Майже двісті років воно трималося на своєму місці, переживаючи спеку, морози, вітри й сніги. Але тієї ночі серцевина, прихована від чужих очей, остаточно здалася.
Тепер стовбур лежав упоперек проходу, мов повалена велетенська істота. Гілки розпростерлися навсібіч, нижня частина розкрилася рваним зламом, і весь двір виглядав так, ніби з нього вирвали шматок давньої пам’яті.
Коли небо почало світлішати, біля дерева вже зібралися працівники. Їм треба було розібрати завал, прибрати небезпечні гілки й звільнити прохід до того, як двір наповниться людьми. Ніхто не хотів, щоб важкі мокрі гілки стали причиною нової біди.
Спершу вся увага була прикута лише до стовбура. Один працівник обходив крону, другий прикидав, з якого боку безпечніше починати, а поруч неголосно вібрувала техніка.
Біля розкритої нижньої частини люди зупинилися й зазирнули всередину. Посередині стовбура зяяло глибоке дупло, темне й сире, ніби ніч сховалася там і не хотіла відступати разом зі світанком.
Усередині виднілися розмоклі волокна, уламки кори й сіро-бура труха. Спершу ніхто не помітив нічого дивного, але за кілька митей у цій темній порожнечі ледь здригнулося щось живе…
