Рух був таким слабким, що його легко можна було прийняти за щепку, яка зісковзнула. Працівник, який побачив це першим, завмер і підняв долоню, вимагаючи зупинитися.
Шум стих не відразу. Ще поскрипували мокрі гілки, хтось устиг зробити крок, техніка глухо бурчала, але невдовзі всі відчули, що біля стовбура стало незвично тихо.
Кілька поглядів водночас спрямувалися в розкриту серцевину дерева. Там, серед трухи й м’яких деревних волокон, лежало новонароджене кошеня.
Воно було таким маленьким, що спершу скидалося не на живу істоту, а на вологий клаптик шерсті. Тільце майже зливалося із сірувато-бурим сміттям усередині дупла, і лише слабкий рух доводив, що воно живе. Від цієї крихітності людям стало особливо страшно, бо перед ними була не знахідка, а чиєсь ледь почате дихання.
Очі в малюка були заплющені, тонкі повіки не тремтіли. Він іще не бачив ні людей, що схилилися над ним, ні світанку, ні розламаного дерева, яке стало його першим прихистком і ледь не стало останнім.
На животику залишався тонкий пуповинний шнур. Отже, кошеня з’явилося на світ зовсім недавно, менш як добу тому, і було надто слабким навіть для обережного дотику.
Працівники розгубилися. Ще кілька хвилин тому вони думали лише про те, як безпечніше прибрати повалений стовбур, але тепер перед ними було життя, крихітне й беззахисне.
Інструменти, строки, гілки й важка робота після негоди відійшли на другий план. Будь-який незграбний рух міг обірвати це життя, яке щойно встигло початися.
Один із чоловіків нахилився ближче, потім зупинився, ніби злякався власного дихання. Інший тихо сказав, що десь поруч має бути кішка, але двір відповідав лише сирою тишею.
Малюкові належало лежати в теплі, притулившись до матері, шукати молоко й чути поруч живе дихання. Натомість він опинився в розкритому дуплі, серед вологої деревини, холодного повітря й чужих голосів.
Усі розуміли, що зволікати не можна, але ніхто не знав, як узяти такого крихітку й не завдати йому шкоди. Працівники звикли до важких стовбурів, небезпечних гілок і мокрої землі під ногами, але перед істотою, яка не могла ні відповзти, ні голосно покликати, вся впевненість зникла.
Саме тоді біля двору зупинилася машина. Чоловік, який проїжджав повз, помітив дивну нерухомість людей біля поваленого дерева, пригальмував, вийшов і підійшов ближче.
У його рухах не було метушні, але з’явилося напруження людини, яка зрозуміла: тут відбувається щось, що не вкладається у звичайну роботу. Він простежив за поглядами робітників, побачив дупло й на кілька секунд замовк.
Кошеня лежало в глибині, майже гублячись у темряві розлому. Чоловік не став розпитувати, звинувачувати чи шукати пояснень, а лише неголосно сказав, що відвезе малюка туди, де йому зможуть допомогти…
