Працівники розступилися майже водночас. Хтось обережно показав, з якого боку краще підступитися до дупла, щоб не зачепити гострі краї розколотої деревини.
Чоловік нахилився, затримав подих і простягнув руки. Дістати кошеня було нелегко: заважали тіснота, нерівні виступи й мокрі деревні волокна.
Кожен рух доводилося робити повільно й точно. Спершу він прибрав кілька пухких клаптів трухи, звільнив місце довкола малюка, а потім підклав долоню так, щоб підтримати все тільце одразу. У цю мить навіть дихання здавалося зайвим шумом.
Кошеня виявилося невагомим на дотик. У долонях лежало щось тепле, слабке, ледь відчутне, ніби чоловік тримав не тіло, а саму можливість життя.
Коли він підняв малюка, біля дерева знову ніхто не заговорив. Кошеня слабо ворухнулося, притулилося до тепла людської руки, і цього виявилося досить, щоб усі зрозуміли: воно живе.
Чоловік укрив його тим, що знайшлося під рукою, намагаючись зберегти крихке тепло. Потім він пішов до машини, обережно тримаючи згорток так, ніби будь-який різкий рух міг забрати в малюка останні сили.
Колишній ранковий шум тепер здавався чужим. У центрі того, що відбувалося, був уже не повалений стовбур і не важка робота після негоди, а маленький клубочок, знайдений усередині зламаної деревної серцевини.
Дорога до найближчого центру допомоги тваринам здалася чоловікові довшою, ніж була насправді. Він їхав обережно, без різких поворотів, і раз у раз кидав погляд на вкритого кошеня.
Усередині в ньому боролися тривога й рішучість. Він боявся, що малюк перестане рухатися, що укриття не втримає достатньо тепла, що допомога може запізнитися.
Але разом зі страхом міцнішало інше відчуття. Якщо кошеня знайшли живим, отже, треба було зробити все можливе, щоб тоненька ниточка не обірвалася дорогою.
Кошеня мовчало; лише іноді його тільце слабо здригалося. Чоловік одразу напружувався, дослухався до тиші в салоні й знову дивився на згорток поруч.
За вікнами поступово світлішало, повз пропливали будинки, паркани й порожні відтинки дороги. Але все це лишалося десь на краю уваги, бо зараз найважливішим був маленький пасажир, якого везли по допомогу. Чоловік боявся навіть на секунду звикнути до його тиші, тому знову й знову перевіряв, чи є в згортку слабкий рух…
