Дзеркальна зала весільного салону сяяла так яскраво, ніби в ній зібрали все холодне світло раннього ранку й замкнули під кришталевими підвісками люстр. Відблиски лягали на скло, на лаковану підлогу, на білий поділ сукні, і кожен полиск здавався Мар’яні маленьким уколом — не болючим, але настирливим, як нагадування про те, від чого вона вже давно намагалася відмахнутися.
Вона стояла на круглому подіумі перед трьома дзеркалами. Сукня сиділа бездоганно: м’яка тканина підкреслювала талію, довгий шлейф спадав рівною хвилею, щільний ліф тримав поставу так суворо, ніби не дозволяв сутулитися навіть думкам. Збоку все виглядало красиво, майже урочисто. Але Мар’яні здавалося, що на неї вдягли не вбрання для щасливого дня, а білу оболонку, в якій важко дихати.
Шовк тихо шарудів, коли вона поверталася. Цей звук нагадував їй сухе листя пізньої осені: ще тримається на гілках, але вже знає, що скоро зірветься й полетить туди, куди понесе вітер.
— Мар’яно, та подивися ж на себе! — Ярина сплеснула руками, не приховуючи захвату. — Неймовірно. Богдан мову втратить, коли побачить тебе.
Мар’яна подивилася в дзеркало. Звідти на неї дивилася чужа жінка — струнка, доглянута, майже бездоганна. Лише очі виказували все, чого не змогли приховати ні макіяж, ні рівна лінія фати, ні дорога тканина. У тих темних очах не було передвесільного сяйва. Там стояла така втомлена туга, ніби вона прийшла не приміряти сукню, а попрощатися з власним життям.
— Так, — сказала вона ледь чутно. — Гарно.
Слово прозвучало без радості. Радше як згода з тим, що сперечатися марно.
Жінка-консультантка, акуратна, з досвідченим поглядом, який за роки роботи навчився читати наречених краще за будь-які анкети, трохи схилила голову. Вона бачила сотні дівчат у білому: одні кружляли перед дзеркалами, інші червоніли, треті плакали від щастя. Мар’яна не була схожа ні на одну з них. Вона стояла надто рівно, усміхалася надто слухняно й дивилася на себе так, ніби приміряла не мрію, а обов’язок.
— Може, все ж спробуємо інший фасон? — обережно запропонувала консультантка. — У нас є моделі легші, м’якші. Цей варіант, звісно, витончений, але він строгий. Для такої молодої нареченої, можливо, навіть надто.
— Ні, — швидко відповіла Мар’яна і сама злякалася поспішності власного голосу. — Цей підійде. Він… зручний…
