Життя без прикрасБіля вікна Лариса Андріївна дивилася на посіви й знову не могла вимовити потрібних слів. Одну причину. Маленьку сіру рукавичку, заштопану червоною ниткою.
— Поясню я тобі. Приїжджай, Денисе, поговоримо. Не телефоном.
— Приїду чотирнадцятого. Разом із робітниками.
— Денисе…
— Люблю я тебе, мамо, але сил уже немає. Ти мене з розуму зводиш, Наталія теж. Настя питає, за що бабуся нас не любить. Чотирнадцятого приїду, тоді все й вирішимо.
Її відповіді він чекати не став і відключився.
За столом Лариса Андріївна розгорнула батьків зошит і почала перегортати зими. Під 1967 роком прочитала: «За рейкою сніг вище коліна. Три доби хурделило. Сергій із садиби дістався вздовж рядів». Далі, у 1972-му: «Вночі мело. Водій молоковоза залишив машину біля лісосмуги. Ішов, чіпляючись за кукурудзу. Вуха обморозив. Залишився живий».
На сторінці за 1980 рік стояло: «Автобус загруз. Двоє школярів пішли вздовж посівів. Лариса дві години дзвонила біля хвіртки. Дійшли».
Вона встигла забути тих хлопчиків. Але запис повернув їй і хвіртку, і рейку, біля якої довелося простояти дві години. У свої двадцять два вона вже вчителювала в райцентрі, до батьків приїхала на зимові канікули. Мати того дня хворіла, батько ще працював. Бити в рейку вийшла Лариса. Потім у білій імлі з’явилися двоє: сніг їм був до колін, вони хапалися один за одного й за стебла.
«1993. Сосновський Ромко, тракторист із садиби. Трактор уночі заглух. Дістався вздовж кукурудзи. За чаєм сміявся: якби не ці посіви, до весни б там пролежав».
Лариса Андріївна повернулася до початку запису. Сосновський. Ромко. У 1993 році йому було років двадцять, аж ніяк не більше. Вона перечитала батькові слова, закрила обкладинку й ще довго тримала зошит на колінах.
Жовтень не приніс нічого, крім звичайних осінніх клопотів. Уздовж дороги шаруділа жовта кукурудзяна стіна, ночами прихоплювало морозцем. Перший сніг одного ранку ліг тонким шаром і відразу зійшов. Лариса перебрала в погребі картоплю, засолила капусту, перевірила котел.
Сім років тому, коли в дім провели газ, Віктор радів: нарешті можна забути про вугілля на цілу зиму. Батькову піч, однак, залишили. Щоосені Лариса підвозила трохи дров — на випадок перебоїв із газом чи електрикою, без якої зупинявся котел. У степу покладатися на одне опалення не варто було. Тепер дров вона запасла більше, ніж зазвичай.
Потім узялася до рейки. Ланцюг біля хвіртки проржавів; Лариса купила в господарській крамниці новий і замінила його сама, ставши на табуретку. З вікна навпроти за нею спостерігала Оксана Дмитрівна. Не витримавши, сусідка вийшла й гукнула через дорогу:
— Ларисо, концерт на рейці даватимеш?
— Даватиму, Оксанко.
— Ну-ну… — озвалася Оксана Дмитрівна, цього разу без колишньої впевненості.
У суботу, 14 листопада, сон для Лариси Андріївни скінчився о п’ятій ранку. Вона ще полежала в темряві, слухаючи вітер у димарі, але заснути вже не змогла. Одяглася, розпалила піч, поставила чайник. Із шафи дістала батькову рейку й зошит; обидві речі поклала на стіл.
О 9:00 перед воротами вишикувалися машини: сріблястий легковик Дениса, старий зелений трактор із косаркою, слідом вантажний фургон, за яким везли дискатор на причепі. Двоє робітників у помаранчевих жилетах вибралися з фургона. Ілля зіскочив із трактора, помітив господиню у вікні й відвів очі — явно ніяковів через свій приїзд.
Денис швидко пройшов у двір. У його рішучості було щось від людини, яка не спала всю ніч, а дорогою повторювала подумки майбутню розмову. Мати зустріла його на ґанку, тримаючи рейку.
— Привіт, мамо. Ми ненадовго. До обіду все скосимо, до вечора обробимо землю. Озирнутися не встигнеш.
— Денисе, зайди спершу. Я ж обіцяла тобі розповісти.
— Потім, мамо. Люди стоять, у них погодинна оплата. Зараз дам їм роботу, потім вислухаю тебе, скільки треба. Домовилися?
— Ні. Спершу зайди в дім.
Роздратований погляд Дениса затримався на матері, перейшов на робітників, що курили біля фургона, і повернувся до неї.
— Мамо, прошу тебе, досить. Із травня чую: потім, не телефоном, приїжджай. Приїхав. Скажи тут, коротко, однією фразою: чому не можна?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.