Життя без прикрас
Ірина стояла біля вагона поїзда далекого сполучення, кутаючись у пухову хустку. Тепле драпове пальто не рятувало: лютневий вітер забирався під поли, змушуючи її мерзнути. Вона машинально водила долонею по величезному животу. У тридцять два роки, після довгих сподівань і молитов, вона нарешті носила дитину — уже сьомий місяць.
Від перону тягнуло мазутом і вугільним димом. До цих запахів домішувалася тривожна вокзальна туга довгої розлуки. Крізь пасажирів до газетного кіоску пробирався Олег: побіг купити їй мінеральної води. Його широку спину Ірина не випускала з поля зору. Високий, ставний, у дорогому кашеміровому пальті, він був помітний у будь-якому натовпі, і вона дивилася йому вслід зі звичною ніжністю.
Чужі пальці раптом зімкнулися на її зап’ястку. Ірина здригнулася, обернулася — поруч стояла літня циганка. Суха, жорстка рука тримала міцно. З-під важкої чорної шалі вибивалася сивина; глибокі зморшки робили серйозне обличчя ще суворішим. Від пронизливого погляду чорних очей Ірина на мить забула, як дихати.
— У поїзд не заходь, дівчинко, — майже наказала жінка низьким голосом із хрипотою. — Не сідай. Твій чоловік приготував тобі труну.
Ірина рвонула руку до себе. Від обурення вона вже відкрила рота, збираючись покликати чергового по вокзалу, але хватка стала такою сильною, що вирватися не вдалося.
— Ти їдеш до санаторію?
— У Хвойну затоку, на збереження.
— Ніякого санаторію там немає. Є лише глухе селище й підкуплений лікар, — квапливо шепотіла стара, поглядаючи на людей довкола. — Я пів години тому була в привокзальному буфеті. За сусіднім столом твій красень передавав товстий конверт страшному чоловікові з наколками на пальцях. Дівчинко, їхню розмову я чула всю. Він звелів тому чоловікові викликати пологи раніше строку й домогтися, щоб із лікарні не вийшли ні ти, ні дитина.
Обличчя Ірини побіліло. Перон ніби хитнувся під ногами, а окремі вокзальні звуки зникли в суцільному оглушливому гулі. Коліна слабли.
— Ви не при собі, — ледве вимовила вона. — Чоловік мене любить, він про мене дбає. Пустіть мою руку.
Стара наблизилася, не розтискаючи пальців. Від неї війнуло травами й тютюном.
— Дурненька. На квартиру він твою задивляється, а не на тебе. Спадщина в тебе велика, правда? Батьків уже немає? Шукати нікому буде. Згадай усе, дівчинко. Згадай, як він тебе в цю глушину відправляв. Хвилина в тебе залишилася. Зайдеш у вагон — вважай, загинула.
Вона розтиснула руку, різко обернулася й загубилася серед тих, хто проводжав, ніби й не стояла тут щойно.
Ірина прихилилася спиною до холодної стінки вагона. Повітря знову забракло. Дитина неспокійно заворушилася, наче до неї дійшов материн жах. Слова незнайомки зачепили оголені нерви: вони відгукнулися в тій темній глибині душі, куди Ірина давно не дозволяла собі зазирати.
Коли Ірині виповнилося двадцять п’ять, загинули її батьки. Вони їхали з дачі, а назустріч, через розділювальну смугу, вилетіла вантажівка з п’яним водієм. Урятуватися було неможливо. Усе її колишнє життя зруйнувалося враз.
До цього вона знала любов, достаток, книжки й музику. Батько, відомий у місті кардіохірург, і мати, викладачка консерваторії, душі не чули у своїй єдиній пізній доньці. Їхня професорська родина жила в розкішній чотирикімнатній квартирі в центрі: високі стелі, ліпнина, величезна бібліотека. Була ще чудова дача серед сосен. За це щастя життя наче виставило непосильний рахунок.
Усміхнена дівчина залишилася приголомшена горем, зовсім сама. Ні сестри, ні брата; далекі родичі жили десь на півночі й навіть на похорон не приїхали. Тепер велика квартира озивалася лункою порожнечею, а речі всюди нагадували про матір і батька.
Порятунком стали переклади. Ірина була талановита, брала тексти додому й просиджувала за комп’ютером цілу добу, намагаючись роботою заглушити гнітючу тишу.
Майже в тридцять вона зустріла Олега. Оформляла в банку папери на батькову спадщину, а заступник керівника філії сам запропонував допомогти. Усміхнений, запобігливий, із бездоганними манерами, він говорив оксамитовим голосом і дивився так, ніби все життя чекав на її появу.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.