Життя без прикрас— Отже, сказати нічого, — втомлено промовив Денис. — Ілле, заходь від лісосмуги, з того кінця.
Він махнув трактористові. Ілля рушив до машини, усе ще нерішуче; робітники покидали недопалки. Лариса Андріївна зійшла з ґанку, проминула сина й вийшла за хвіртку. На зораній протипожежній смузі, перед самими стеблами, вона зупинилася, виставивши рейку впоперек в обох руках, наче шлагбаум.
— Не дозволю.
— Мамо…
— Ні, Денисе. Якщо слухати мене не хочеш, їдь геть.
Він підійшов упритул: на голову вищий за матір, кремезний, сильний, схожий на батька. Дивлячись згори вниз, сердився, але крізь цю злість проступала розгубленість.
— Ти мене виганяєш?
— Виганяю.
— Мамо, мене? Сина?
— Я знаю, хто ти. Їдь і цих людей забирай.
Більше ніхто не говорив. За спиною Лариси шаруділи стебла; робітники стояли, не знаючи, куди подіти руки, Ілля завмер біля тракторного колеса.
До цього дня вона жодного разу не відмовляла синові в прихистку. Хлопчиськом він розбив батьків мотоцикл, у дев’ятнадцять років заявився п’яним о четвертій ранку. З Наталією одружився, не спитавши батьків: про весілля вони з Віктором дізналися лише за тиждень. І щоразу мати кликала його зайти, відчиняла двері. Тепер, у старому пуховику, на чорній переораній землі, стояла перед ним і не пропускала.
— Гаразд, мамо, — тихо відповів Денис. — Гаразд. — Він обернувся до робітників. — Усе, мужики, скасовується. Вибачте. Виїзд я оплачу.
З-за лісосмуги з’явився великий чорний пікап. Під’їхавши до трактора, Сосновський зупинився й вийшов, огрядний, у розстебнутій куртці. Окинув поглядом машини й людей.
— Чого стоїмо?
— Господиня не дозволяє, — пояснив Ілля.
Роман Леонідович перевів погляд із рейки в руках Лариси на Дениса, потім знову на господиню. Зітхнув і підійшов до її сина. Заговорив неголосно, однак чутно було всім:
— Вибач, Денисе, але ти запевняв, що мати згодна. А вона нас із палицею зустрічає. Без дозволу господині на чужу ділянку я техніку не відправлю. Земля належить їй. Син ти чи ні, розпоряджатися тут можеш тільки з її письмової згоди, або вона сама має все підписати. Нічого цього немає. Почну роботу — вийде самоуправство. Вона звернеться до поліції й матиме рацію. Мені такі справи ні до чого.
— Романе Леонідовичу, вона ще подумає…
— Нехай. Зачекаю, земля не втече. Мужики, збираємося.
Робітники попрямували до фургона, але бригадир затримався. Чоловікові було близько шістдесяти; маленький слуховий апарат ховався за правим вухом. Щоб краще чути, він повертався до співрозмовника правим боком. Так повернувся й до Лариси Андріївни.
— Вибачте, господинечко… Це ж куліси у вас?
— Куліси, — підтвердила вона кивком.
— У діда за містом такі росли. Тільки соняшники. Ще хлопчаком там бігав, пам’ятаю: за ними сніг збирався метровими валами. Дід повторював: «Це не для врожаю, це для життя». А я вже вирішив, що ніхто тепер цим не займається.
Лариса глянула на бригадира, і сльози виступили самі.
— Займаються. Ще займаються.
Поправивши апарат, він кивнув їй і пішов до машини.
Останнім залишився Денис. Сів, зачинив дверцята, завів двигун. Перед від’їздом опустив скло.
— Мамо, тепер від мене дзвінка не чекай. Сама зателефонуєш — тоді поговоримо. Ти при чужих людях мене виставила. Цього я не забуду.
Скло піднялося. Срібляста машина розвернулася й рушила вздовж кукурудзяних рядів до лісосмуги, за якою починався шлях до траси. Лариса Андріївна дивилася їй услід із рейкою в руках, аж поки вдалині не залишилася цятка.
Біля хвіртки навпроти стояла Оксана Дмитрівна. Вона все бачила, а тепер повільно перейшла дорогу й зупинилася поруч.
— Ларисо, як же ти сина прогнала?
— Прогнала, Оксанко.
— І все через кукурудзу?
Лариса не стала відповідати. Повернулася до будинку й пішла. Цього разу навіть Оксана Дмитрівна, у якої завжди знаходилися слова, мовчки провела її поглядом.
Тяжким видався тиждень без дзвінків Дениса. Мати кілька разів набирала номер, але до кнопки виклику палець так і не доходив. Просити пробачення їй не хотілося: винною вона себе не вважала. Покликати його приїхати — не поїде. Просити вислухати — не захоче.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.