Життя без прикрасБерезневого вечора вона вийшла провести його до хвіртки. Вітер куйовдив волосся. Дмитро зупинився біля засува, не відсуваючи його, і подивився їй в обличчя важким, прямим поглядом.
— Катю, ти ж розумієш, чому я сюди їжджу. Не просто так.
Збліднувши, вона схрестила на грудях руки, ніби затуляючись.
— Розумію, Дмитре. — Голос здригнувся, але далі Катя змусила себе говорити жорстко. — Тільки не треба. У нас нічого не вийде.
— Чому? Я тобі не подобаюся?
— Та не в цьому річ! — вихопилося в неї з відчаєм. — Ти тижнями на трасі. Одного я вже чекала — і дочекалася ключів, кинутих на стіл. Ти теж увесь час їдеш. Мені знову залишатися з трьома дітьми, дивитися у вікно, божеволіти від страху за тебе? Дожидатися, поки приїдеш на день і знову зникнеш? Я більше такого життя не хочу. Не можу, розумієш?
Дмитро довго не відводив очей. Обличчя його потемніло; нарешті він повільно кивнув, ніби приймаючи винесений йому подумки вирок.
— Зрозумів. Вибач, якщо образив, — хрипко промовив він.
Потім розвернувся, заліз у фуру й поїхав.
Місяць від нього не було нічого: ні приїзду, ні дзвінка, ні звісточки через Данила. Катя повторювала собі, що вчинила правильно, а вночі плакала в подушку. Згадувалися його сильні руки, збентежена усмішка.
Наприкінці квітня сніг уже зійшов, дороги розвезло. На подвір’я в’їхав брудний старий легковик, і з нього вийшов Дмитро — у звичайному светрі, без звичної шкіряної куртки. Катя випустила з рук таз із білизною й застигла на ґанку.
Він підійшов. За цей місяць обличчя змарніло, зате погляд залишався спокійним, уперто світлим.
— Добридень, Катю.
— Привіт… — розгубилася вона. — А фура де? Ремонтуєш?
— Немає в мене більше фури. З далеких рейсів пішов, — відповів він, дивлячись просто на неї. — Тепер механіком в автогосподарстві працюю, у райцентрі. Від В’язолісся двадцять хвилин їзди. Грошей менше виходить, зате вечорами буду вдома.
Катя ахнула, прикривши долонею рот.
— Дмитре, та ти з глузду з’їхав! Ти ж без траси не жив!
— Я не такий, як він, — сказав Дмитро тихо, але з такою силою, що в неї по спині пробігли дрижаки. — Мені раніше повертатися було ні до кого. А зараз є і куди, і до кого. Не захочеш — прожени, твоє право. Тільки я від свого не відмовлюся.
На ґанку літньої кухні кахикнули. Увесь цей час Степан Андрійович сидів там із газетою. Тепер він хитро примружився й підморгнув Каті.
— Бери, доню, — проскрипів він, усміхаючись у вуса. — З пелюшок його знаю, на моїх колінах ріс. Марченко слово дав — хоч поповзом доповзе, а виконає. На нього покластися можна.
Катя тихенько схлипнула й ступила до Дмитра, сховавши обличчя в його колючому светрі. Він обійняв її міцно-міцно, наче боявся, що вона зникне.
Залишалася найскладніша перешкода.
Діти.
Наташа майже одразу вмостилася в Дмитра на руках, вимагаючи покатати її на шиї. Ліда спостерігала насторожено, хоча цікавість була доброзичливою. А Льоня став дибки.
Його охопили відчайдушні підліткові ревнощі. На запитання Дмитра він не відповідав, грубіянив, а варто було тому сісти вечеряти, демонстративно вставав з-за столу. Дмитро не запобігав перед ним і не намагався прискорити зближення. Залишався врівноваженим, спокійним — як старший товариш.
На початку травня, розбираючи поклади речей у глибині сараю, він дістався до запиленого, іржавого мотоцикла з коляскою. Той дістався Каті від діда.
— Оце звірюга! І стоїть пропадає! — присвиснув Дмитро, викочуючи важку знахідку на подвір’я.
Льоня відірвався від велосипеда, який лагодив, і обережно наблизився.
— Прадідівський. Мертвий він, — буркнув хлопчик. — Ще до мого народження зламався.
— Льоню, мотори мертвими не бувають. Господарі ледачими бувають, — усміхнувся Дмитро, дістаючи ключі. — Допоможеш зняти карбюратор? Твої тонкі пальці тут потрібні.
Три тижні вечорами вони займалися мотоциклом. Дмитро приходив із роботи, перевдягався в робу, привозив із майстерні запчастини — і разом із Льонею поринав у світ мастила, бензину й шестерень.
Порозсихані сальники й прокладки замінили, залеглі поршневі кільця відмочили. З бака вимили іржу, карбюратор перебрали цілком. Замість згнилої проводки проклали нову.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.