Життя без прикрас— Поглянь на матір своїх дітей! — із порога почала вона, вказуючи на Катю з мокрою білизною в руках. — Із чужим старим панькається, ночами по лікарнях сидить, а діти без нагляду! Сергійку, ти батько, забирай їх до себе. Не дам онукам рости в цьому божевільному домі!
Сергійко переступав з ноги на ногу посеред подвір’я. Його погляд ковзнув по новому даху, що виблискував профнастилом, по міцному штахетнику, по дровах, складених під самісінький навіс, і зупинився на ґанку.
Там стояв Льоня. За місяць він витягнувся, став ширшим у плечах; на обличчі з’явилася сувора, зовсім не дитяча серйозність. Дивився спідлоба, мов вовченя, готове захищати свою зграю.
Сергійко насилу ковтнув, узяв матір за лікоть.
— Усе, годі. Ходімо, — промовив він неголосно, але твердо.
— Це як же — годі? — обурилася Галина Олегівна. — Ти забереш дітей чи ні? Вона їх покинула!
Спочатку він подивився просто на матір, потім — на Катю.
— Я їх покинув. Не вона, — сказав Сергійко тремтливим голосом. — Поки я влаштовував собі нове життя, вони тут могли замерзнути. Цей дід і ті мужики їх урятували. Ходімо. Годі ганьбити і себе, і мене.
Галина Олегівна замовкла. Губи її затремтіли; не сказавши більше ні слова, вона повернулася й вийшла за хвіртку.
Рівно через тиждень, недільного ранку, у Катині двері знову постукали. Цього разу колишня свекруха тримала велику тацю під чистим рушником і ховала очі.
— Катю… Я пирогів напекла. З капустою, з яблуками — Льоня такі любить. Можна мені до онуків? Три роки не могла вашого порога переступити. Гордість заважала.
Катя мовчки відступила вбік, впускаючи її.
Сергійка після тієї розмови наче підмінили. Аліменти тепер надходили справно, і суми стали помітно більшими. Кожної другої суботи біля воріт зупинялася його стара машина. Наташа раділа привезеним подарункам; Ліда залишалася ввічливою, але трималася осторонь. Льоня розмовляти відмовлявся: йшов до себе й зачиняв двері.
Наприкінці листопада Степан Андрійович повернувся з лікарні — схудлий, але впертості не розгубив. Новий рік зустрічали разом, за спільним столом. Лікарі заборонили йому солоне, і весь вечір він тужливо поглядав на холодець. Наташа урочисто подарувала йому листівку, на якій красувалася величезна червона фура.
Лише в лютому крига між Сергійком і Льонею почала скресати. Одного разу батько приїхав похмурий, змарнілий і ще в передпокої звернувся до Каті:
— Катю, завтра вирушаю на добу в рейс, тут недалеко, у сусідню область. Відпусти зі мною Льоню. Нехай побачить мою роботу. Його ж до машин тягне, я помічаю.
Катя довго вагалася. Дозвіл вона дала лише після розмови зі Степаном Андрійовичем.
Через день син повернувся брудний, утомлений, з палаючими очима. За вечерею слова в нього квапилися одне за одним:
— Мамо, ми на трасі колесо міняли! Самі! Тато дав мені домкрат качати. А потім, де дорога порожня була, я навіть передачу перемикав!
Після тієї поїздки стіна між ними впала. Для Каті Сергійко знову близькою людиною не став; до дітей же потроху повертався їхній батько.
Дмитра Марченка вона пам’ятала з першого приїзду колони: широкоплечий, небагатослівний, він тоді без перепочинку виконував найважчу роботу на даху. Син Данила Олексійовича, у свої тридцять вісім років він, як і батько, усе життя провів за кермом. Його появи у В’язоліссі Катя не чекала.
Тепер він завертав до них, коли маршрут дозволяв дістатися села, хай і доводилося їхати здалеку. Величезна фура затихала біля воріт, а на подвір’ї з’являвся Дмитро — з рідкісними ліками для Степана Андрійовича, з ящиками мандаринів дітям. То на ґанку залишався мішок борошна, то Каті діставалася коробка із зимовими чоботами, точнісінько її розміру.
— Дмитре, навіщо стільки витрачати? — казала вона, відчуваючи, як від збентеження палають щоки. — У нас усе є. Дякую тобі.
— Візьми. Зима холодна, знадобляться, — відповідав він басом, червоніючи й відводячи погляд.
Говорив він, як і раніше, мало. Годинами сидів зі Степаном Андрійовичем на ґанку літньої кухні, лагодив якусь дрібницю і крадькома поглядав на Катю. Вона помічала: серце підказувало те, чого він поки не говорив.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.