Марина прийшла продовжити оренду комірки з дошлюбними заощадженнями, але в банку їй розповіли про вчорашній візит чоловіка

За сорок хвилин у передпокої дзижчав шурупокрут. Похмурий майстер у комбінезоні виймав стару серцевину замка, а Марина діставала з комори порожні картонні коробки, що збереглися після переїзду.

Укласти Дімине майно вдалося напрочуд швидко. Ні смаком, ні якістю його речі не вирізнялися: кілька курток, різнобарвні сорочки, які так охоче прасувала мати, кросівки, бритва. Ще три флакони туалетної води — від цього запаху Марину завжди трохи нудило.

Вона нічого не рвала й не розбивала, електроніку та одяг складала акуратно. Псувати речі було нижче за її гідність. Та й чи варто було відіграватися на ганчір’ї, коли можна зіпсувати життя?

На сходовому майданчику з’являлася коробка за коробкою. Майстер закінчив, передав нові ключі й пішов. Останніми Марина винесла рибальські снасті чоловіка, після чого зачинила двері й повернула ключ до упору.

Замок клацнув, як постріл стартового пістолета.

Зі свіжим чаєм і планшетом Марина вмостилася на дивані. Тепер можна було подивитися, як завалиться картковий будиночок.

Тим часом за сорок кілометрів від міста, у ресторані «Березового Парку», Діма їв стейк. За своїм столиком він почувався королем світу. Усе склалося: мати в Дубаї незабаром підбере квартиру, заощадження дружини перекочували на його рахунок. Як же приємно бути незалежним!

Вічно Марина тиснула своєю розважливістю, прагматизмом, звичкою заощаджувати. Ні фантазії в неї, ні розмаху. Зате тепер зрозуміло, хто в домі господар.

Телефон приніс повідомлення від матері:

«Дімочко, сонечко, я в лобі. Вимагають одразу оплатити всі два тижні проживання і ще страховий депозит. Переведи додаткову тисячу на розрахунковий рахунок готелю, моя картка чомусь не проходить. Цілую».

Він поблажливо всміхнувся. Подумаєш, тисяча доларів — можна й п'ять! Гроші в нього тепер є.

Відкривши банківський застосунок, Діма вказав суму, реквізити й підтвердив відправлення. На секунду закрутився значок завантаження, потім екран спалахнув червоним:

«Служба безпеки заблокувала ваш рахунок; платіж не проведено. Зверніться до банківського відділення».

Діма насупився. Невже технічний збій? Перемкнувся з валютного рахунку на інший і повторив спробу. Червоне попередження з'явилося знову. Тоді він спробував розрахуватися з рестораном через застосунок — знову відмова.

Розгубленість швидко минула. Звичайний глюк, вирішив Діма, покликав офіціанта й наскріб у гаманці готівку за стейк. Тепер до міста, до банку: нехай ці криворукі програмісти вислухають, що він про них думає.