Ірина прийшла до багатого будинку шукати роботу, але її увагу привернула одна деталь

Домашні працівники Тетяну не любили. Іра невдовзі дізналася причину: майбутня господиня прискіпувалася до їхньої праці, принижувала людей і вимагала часом такого, чого виконати було неможливо. Слугам вона відводила місце людей другого сорту.

— А вона ж довго разом із нами працювала, — говорила Оксана Петрівна, хитаючи головою. — Лізиною нянею була. Уже тоді Сергієві очки будувала, і її наміри ні для кого не були таємницею. Він ще з Мариною жив, тож хто б повірив, що в неї вийде? А тепер ось восени заміж виходить.

Усі ці розмови Іра почула, перш ніж познайомилася з Тетяною. Та була у від’їзді, коли в домі з’явилася нова помічниця. Зате після повернення вистачило одного погляду: Іра впізнала жінку, якій віддала Лізу в парку. Саме вона тоді запевнила, що нічого страшного не сталося, і відмовилася викликати поліцію. Тетяна, схоже, теж згадала Іру, але нічим цього не виказала.

— Марина тоді недавно пішла, — згадувала Оксана Петрівна. — Може, всього рік минув. Тетяна повела Лізу до парку, а там Роман на них напав. Утік із лікарні й пішов шукати дівчинку. Він же всерйоз вважав, що рятує світ! Тетяна, треба віддати їй належне, не злякалася: сама постраждала, зате Лізу врятувала. Після цього Сергій став зовсім інакше до неї ставитися. Вона ж його дитину врятувала! А Романа потім перевели до закритої лікарні. Думаю, тепер він там до кінця життя залишиться. Сергій цього домігся, і правильно зробив. Інакше Роман міг би все-таки здійснити те, що задумав.

Іра тяжко зітхнула. Отже, Тетяна приписала собі її вчинок, щоб піднятися в очах Сергія. Розповіла, ніби сама вирвала Лізу в Романа, і свого, судячи з усього, домоглася.

А Іра стільки років вірила її словам про нешкідливого родича! Думала, що дівчинка лише дуже злякалася і справжньої небезпеки не було. Тепер з’ясовувалося: тоді, у парку, вона врятувала Лізі життя.

Зневага Тетяни поширювалася на всіх працівників, навіть на Оксану Петрівну. Але Ірі діставалося більше за всіх, наче майбутня господиня ненавиділа її особливо. Найважчі доручення, принизливі зауваження, постійне позбавлення премії — усе це випадало їй.

— Не розумію, чим ти їй так не догодила, — дивувалася Оксана Петрівна. — Звідки така злість?

Іра розуміла. Тетяна впізнала її й боялася, що Сергій почує правду про порятунок доньки три роки тому. Страх був марним: Іра не збиралася нічого розповідати. Та й хто повірив би новій помічниці?

Проте Тетяна й далі виживала її з дому. Не раз скаржилася Сергієві: Іра лінива, погано працює, не вміє давати собі раду з обов’язками. Але він бачив поруч із нею Лізу. Зазвичай замкнена дівчинка постійно крутилася біля помічниці й навіть намагалася їй допомагати. Заради цього Сергій був готовий заплющити очі на ту невмілість, у якій Тетяна звинувачувала Іру.

Вони з Лізою справді стали подругами. Мовчання не заважало їм розуміти одна одну; з Ірою дівчинка усміхалася, а іноді навіть сміялася. Оксана Петрівна називала це дивом.

Одного разу із сейфа Сергія Андрійовича зникли гроші. Сейф стояв у кабінеті; господар часом залишав його незамкненим, але раніше нічого не зникало. Прибирала там Іра, тому підозри відразу впали на неї. Уже саме це було принизливо.

Тетяна скликала всіх до вітальні. Разом із нею та Сергієм Андрійовичем тут опинилися домашні працівники, Оксана Петрівна й навіть Ліза.

— Тут немає людей, здатних на крадіжку, — розгублено намагалася захистити їх управителька. — Іра теж нізащо не взяла б чужого. Так, кабінет прибирає вона, але я знаю, яка вона чесна.

— А зникнення є, — заперечила Тетяна, не зводячи з неї погляду. — Причому зникли не самі лише гроші. Там лежала каблучка, дорога. Але річ навіть не в її ціні, а в тому, від кого вона залишилася.

— Це родинна обручка, — заговорив Сергій Андрійович, який доти мовчав. — У нас вона переходила від жінки до жінки. Коли Ліза виросте, я маю передати її їй. Я прошу того, хто взяв: поверніть каблучку. Гроші залиште собі, якщо хочете.

— То хто взяв? — знову запитала Тетяна. — Зізнайтеся зараз, і поліцію викликати не доведеться. Поверніть чуже.