Ірина прийшла до багатого будинку шукати роботу, але її увагу привернула одна деталь

— Отже, шукатимемо самі, — оголосила Тетяна, важко оглянувши присутніх. — Першою перевіримо кімнату Ірини. Підстав підозрювати її найбільше.

Іра відчувала, як від сорому палають щоки. Вона точно знала, що ні в чому не винна, і все одно не могла позбутися цього приниження.

До її кімнати прийшли Сергій Андрійович, Оксана Петрівна, Тетяна й Ліза. Дівчинка не випускала руки Ірини, наче намагалася підтримати. Щоки в неї теж палали, серце часто билося. Було видно, що вона хоче заговорити, але слова не давалися.

Тетяна обшукувала кімнату з майже професійною вправністю. Перевірила під матрацом, вийняла речі зі шаф, потім дісталася килима: біля вікна один його кут трохи стовбурчився.

— Знайшлося! — переможно оголосила вона, дістаючи звідти пачку грошей і каблучку.

— Я нічого не брала! — вигукнула Іра.

На неї дивилися з подивом: такого результату ніхто не чекав. Лише Тетяна сяяла.

— Ну що, злодійко, як вчинимо? Здати тебе поліції чи сама забереш свої манатки й заберешся? Таких нам тут не треба.

— Іро… Як же ти могла? — приголомшено прошепотіла Оксана Петрівна, дивлячись на улюбленицю. — Я ж тобі довіряла.

— Вам краще піти, — сухо сказав Сергій. — Оксано Петрівно, підготуйте документи на звільнення. Працювати в нас вона більше не буде.

Ірі стало так зле, що вона боялася знепритомніти. Сором, страх і біль змішалися; її виставляли за двері як злодійку, і виправдовуватися було марно. Що б вона не сказала, їй уже не повірять. Навіть зізнання Максима в тому, що в нього інша жінка й дитина, не було таким тяжким ударом. Тоді її покинули, а тепер ще й осоромили за те, чого вона не робила.

— Даю тобі дві години, щоб зникнути звідси, — з відвертим задоволенням промовила Тетяна.

— Так, — погодився Сергій. — Оксано Петрівно, простежте, щоб вона пішла. Залишатися тут їй не можна.

— Ні!

Дитячий голос пролунав дзвінко, і всі обернулися до Лізи. Майже чотири роки мовчання, заняття з найкращими фахівцями, які так і не змогли повернути їй мовлення, — і раптом це слово. Присутні наче не вірили власним вухам.

— Ні. Іра нікуди не піде, — повторила дівчинка вже спокійніше.

— Малечо… — Сергій присів перед донькою навпочіпки й узяв її за плечі. — Ти заговорила? Невже?

— Тату, Іра нічого поганого не зробила. Це вона! — Ліза вказала на Тетяну.

— Лізо, що ти таке вигадуєш? — залепетала та, а тоді звернулася до Сергія: — Звісно, це величезна радість, справжнє диво, що вона заговорила. Але ж вона марить! А раптом це спадкове? У Романа ж хвороба, вони рідні…

— Тетяно, я бачила тебе. Ти вийшла з татового кабінету, і гроші з каблучкою були в тебе. Я навіть зняла це, — Ліза витягла з кишені джинсів телефон. — Випадково вийшло. Тоді не зрозуміла, а тепер розумію. Тату, хочеш подивитися?

Сергій повільно кивнув, і донька увімкнула запис.

— Я збиралася зробити кліп про наш дім, про всіх, хто тут живе. Тому й знімала все, що бачила. Ось, подивися на її руки, тату. Гроші видно, а якщо придивитися уважніше, то й каблучку. Вона сама підклала їх Ірі.

Іра слухала, не приховуючи подиву. Досі їй жодного разу не доводилося чути голос Лізи. А тепер та говорила так упевнено й розважливо, зовсім по-дорослому.

— Так… — задумливо озвався Сергій. — Тетяно, на записі все видно.

— Це монтаж! — Тетяна все ще намагалася виправдатися. — Ліза любить Іру, от і вирішила мене підставити.

— І коли я, на твою думку, встигла б це зробити? — запитала дівчинка.

Сергій знову повільно кивнув. Викритий обман Тетяни неприємно його вразив, це було помітно. Але радість від того, що донька нарешті говорить, виявилася сильнішою.

— Тату, не виганяй Іру. Краще нехай вона піде, — Ліза кивнула на майбутню мачуху. — Вона зла й зовсім тебе не любить.

— Неправда! — вигукнула Тетяна. — Гаразд, я зізнаюся: хотіла позбутися Іри й усе влаштувала. Але ж я бачила, як сильно Ліза від неї залежить! Вона користується своїм впливом на дитину. Лише тому я так вчинила.