Ірина прийшла до багатого будинку шукати роботу, але її увагу привернула одна деталь

Сергій Андрійович одружився замолоду й душі не чув у Марині. Заради неї він був готовий на все; вона ж охоче приймала турботу й залицяння успішного шанувальника. Ставши чоловіком і дружиною, вони ще довго жили для себе й лише потім замислилися про дитину. Так з’явилася Ліза — славна мала, з якою, однак, від самого народження було чимало тривог: дівчинка часто хворіла й потребувала постійної уваги.

Допомагати Марині Сергій Андрійович найняв няню, але материнство все одно залишалося для його дружини важким тягарем. Вона скаржилася, сварилася з домашніми, могла влаштувати істерику через дрібницю. Колишня свобода, вечори в клубах із подругами, можливість розпоряджатися собою — ось чого їй бракувало. А натомість поруч була дитина, яка то плакала, то вередувала, та ще й нездорова.

Після ретельного обстеження лікарі виявили в Лізи пухлину в гортані. Діагноз був серйозний; з операцією довелося чекати, доки дівчинка досягне віку, коли її можна буде провести. Втручання залишило на шиї той самий шрам. Згодом його намагалися виправити пластикою, проте прибрати до кінця так і не вдалося.

Марина стала казати про дочку, що та бракована. Їй хотілося гарну милу лялечку, схожу на неї саму, а Ліза вдалася в батька. Тепер до цього додався ще й шрам, який мати вважала потворним.

У Марини був молодший брат Роман. Через важкий психічний розлад він періодично потрапляв до психоневрологічного диспансеру. Виписки виявлялися недовгими: без сильнодійних ліків його поведінка невдовзі ставала небезпечною, і батькам доводилося знову влаштовувати сина до лікарні. До брата Марина була дуже прив’язана. Коли його відпускали додому, вона часто запрошувала його в гості.

Роман тримався осторонь племінниці, дивно на неї поглядав — здавалося, навіть побоювався. Але одного разу, заставши Лізу за грою в саду, кинувся на неї. Намір у нього був очевидний: убити дівчинку. Садівник устиг її відбити, а Оксана Петрівна викликала швидку й поліцію.

Коли Романа відвозили, він кричав зовсім уже дивні речі: вона знищить цей світ, якщо не знищити її саму; у неї мітка на шиї, вона мічена.

Роман знову опинився в лікарні. З Лізою займався психолог, і від пережитого потрясіння вона оговталася досить швидко. Тільки материнської турботи після нападу стало ще менше: Марина дедалі більше віддалялася від доньки, хоча саме тоді дівчинка особливо її потребувала.

Лікарняні стіни не позбавили Романа маячної переконаності. Він, як і раніше, вважав племінницю загрозою для людства й бачив своє призначення в тому, щоб знищити позначену дияволом дівчинку, перш ніж вона набереться сил. Це були думки тяжкохворої людини, але Сергій Андрійович надто добре знав, чим вони могли обернутися. Він боявся за доньку й робив усе можливе, щоб Романа більше не випускали. Той справді потребував лікування й був небезпечний для оточення.

Батьки Марини розцінили вчинок зятя як зраду: на їхню думку, він посадив їхнього сина за ґрати. Марина теж звинувачувала чоловіка в тому, що братові зіпсували життя. Нагадування про небезпеку для Лізи нічого не змінювали. Зрештою вона зібрала речі, залишила Сергієві записку й пішла. Слідом подала на розлучення й офіційно відмовилася від доньки — попереду, як вона вирішила, на неї чекало інше життя з іншим чоловіком.

— І нехай собі живе, як хоче, — похитала головою Оксана Петрівна, завершуючи розповідь. — У домі без неї тільки легше стало. А от Лізі — ні. Вона ж маму все одно любила. Після її відходу й замовкла. Чотири роки було дівчинці, розмовляла — і раптом ані слова. Сергій Андрійович до яких тільки фахівців її не возив, скільки сил доклав… А їй уже вісім, і все мовчить. Навіть навчатися у звичайній школі не може, учителі сюди приходять. Шкода дитину.

Дізнавшись усе це, Іра ще гостріше відчула жаль до Лізи. Намагалася знаходити час для ігор, розповідала їй різні історії, приділяла увагу. Дівчинка й сама з першого дня тягнулася до неї, наче вони давно знали одна одну. Оксана Петрівна дивувалася: зазвичай Ліза уникала людей, а нову помічницю прийняла з такою теплотою.