Життя без прикрасЗа тиждень він устиг обійти покупців, до яких я ще не дістався, й обдзвонити тих, хто вагався. Підписи, договори, банківські виписки, квитанції — усе зібрав докупи. Вийшло сорок сторінок колективної заяви. Готував він її, як старий директор перед перевіркою: кожен пункт на місці, усе пронумеровано, додатки дібрано.
З паперами Олег Васильович пішов відразу до обласного слідчого управління, до тих, хто займався економічними злочинами. Районний відділ, де у Владислава були знайомі, він оминув. Так заява опинилася у Світлани Анатоліївни Берегової.
Поки ми збирали покупців, Поліна зателефонувала з мого телефона Ксенії Гребінь. Це було 8 січня. Головній бухгалтерці компанії виповнилося тридцять шість років; після розлучення вона сама виховувала сина-підлітка. У Владислава Ксенія працювала вісім років, і перекази «Поліна Строй» проходили через неї. На прохання зустрітися вона довго не відповідала, але все-таки погодилася.
У торговельному центрі на околиці знайшлося порожнє кафе. Я влаштувався з газетою за сусіднім столиком. Поліна не стала нічого пояснювати чи доводити: поклала перед Ксенією телефон. На екрані була фотографія бронювання — виліт із нашого міста до Дубая, один пасажир.
— Подивися, Ксеніє. Він збирається летіти сам. Ні тебе, ні мене з ним немає. А відповідати за перекази кому? Нам із тобою: генеральній директорці й головній бухгалтерці.
Ксенія довго не відривалася від екрана. Поки вона дивилася, обличчя в неї посіріло.
— Після угоди він обіцяв забрати нас до Дубая, — сказала вона ледь чутно. — Мене із сином. І квартиру обіцяв.
— Мені теж обіцянок вистачило, — відповіла Поліна.
Ксенія сховала обличчя в долонях. Хвилини три так і просиділа, потім опустила руки.
— Я робила резервні копії. Він про це не знає. Зберігала про всяк випадок… За вісім років поруч із ним дечого навчилася.
До Берегової Поліна вирушила разом з Олегом Васильовичем. Я залишився чекати в коридорі. Слідча була повною, коротко стриженою жінкою в сірому костюмі. Очі в неї були втомлені й дуже уважні. Вона дала Поліні висловитися, вивчила папери, а потім заговорила про те, чого я боявся.
— Поліно Тарасівно, я вам співчуваю. Але подивіться на це з мого боку: директорка — ви, назва фірми — ваше ім’я, підписи на документах теж ваші. За двадцять років роботи з такими схемами я не раз бачила, як людина, у якої рильце в пушку, біжить до слідчого раніше за інших. Розповідає про поганого чоловіка, сподіваючись опинитися свідком, а не обвинуваченою.
Поліна зблідла. Олег Васильович підвівся зі стільця.
— Світлано Анатоліївно, за неї я готовий поручитися.
Берегова зупинила його піднятою рукою.
— Олеже Васильовичу, я ціную вашу довіру до неї. Але поручительством доказів не заміниш. А ті, що є зараз, свідчать проти Поліни Тарасівни.
Увечері, повертаючись з останньої адреси, я побачив біля під’їзду чорний позашляховик. Владислав вийшов із машини й підійшов упритул. Цього разу ні квітів, ні усмішки. Від пальта тягнуло морозом і дорогим одеколоном.
— Тарасе Григоровичу, до мене дійшло, що ви обходите моїх клієнтів. Сидите на кухнях, казки їм розповідаєте.
Я нічого не відповів.
— Що там вам наговорила Поліна, я не знаю. У неї нерви іноді… Прошу вас по-доброму: залишайтеся вдома. Чай пийте з подарованої чашки, светри свої в’яжіть.
— Владиславе, я сам вирішу, де мені сидіти.
Він подався ще ближче. Голос став майже лагідним.
— Слухай, північанине, ведмедями ти мене не налякаєш. Господар тут я. А ти лише старий кочегар. Завтра тебе не стане — ніхто й не помітить.
Він повернувся до позашляховика й поїхав. Удома на мене чекала бліда Поліна: стояла в передпокої, бо побачила його з вікна.
— Тату, про що він із тобою говорив?
Я зняв шапку й повісив її на гачок.
— Пояснив, що він тут господар.
— А ти йому?
— Не став пояснювати, що на півночі господар один. Погода.
Помітивши, що його виявили, ведмідь не відступає. Він нападає першим. Владислав напав наступного ранку.
О дев’ятій ранку Поліні зателефонували зі слідчого управління. Дзвонили не від Берегової, а з іншого відділу: проти доньки порушили справу про шахрайство в особливо великих розмірах. Заяву подала компанія «Веселов Девелопмент», її генеральний директор Владислав Веселов.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Спасибо автору .До слёз.