Життя без прикрас
Три удари долонею, коротка пауза — і ще три. Оксана відразу прокинулася, ніби хтось штовхнув її в плече, хоча стукали неголосно. Сіла в ліжку й прислухалася. Гості так не просяться до хати. За дверима наче стояла людина, заздалегідь певна, що їй відчинять.
Інших звуків, крім низького гулу води, майже не було. Ні машин, що проїжджали б повз, ні собак. У повінь село затихало так, що здавалося: неподалік працює величезний мотор. Луговеї розлилася на третю добу; луки за городами зникли під водою, річка дісталася до лазні й знесла старий міст, яким із Липовежів їздили до райцентру.
Позавчора Степан поїхав чергувати біля греблі. Обіцяв повернутися, коли вода почне спадати, й Оксана залишалася вдома сама. З вечора не було електрики: у низині підмило опору. Тепер усе село обходилося свічками й гасовими лампами. На настінному годиннику було за десять.
Знову постукали — три рази, зачекали й ще три. Оксана відшукала в темряві халат, запалила лампу й вийшла в сіни. Серце билося часто. Вночі будять, коли трапилося лихо: потонула людина, хтось захворів, почалася пожежа. Тільки тоді у двері гупають квапливо, збиваючись. Тут же стукіт був розміреним, спокійним — так могла стукати людина, яка прийшла у справі й не збиралася поспішати.
— Хто там?
— Оксано Григорівно, відчини. — Голос за дверима був старечий, низький, із хрипотою. — Ночувати я до тебе не прошуся. Поговорити треба, до світанку.
Оксана залишилася за зачиненими дверима, притиснувши лампу до грудей. Із ґанку долинало хлюпання. То був не дощ: вода вже залила ґанок, і жінка стояла в калюжі. Незнайомка назвала її на ім’я та по батькові. Тут казали «Оксана», «Оксанка» або «Степанова дружина»; Оксаною Григорівною вона була тільки в школі, де працювала бібліотекаркою.
— Ви хто?
— Євдокія Матвіївна. Із Медвяного Ключа.
Оксані перехопило подих. Про знахарку в Липовежах говорили впівголоса. Одні хрестилися, щойно її згадували; інші потай вирушали по трави від кашлю чи тиску. Розповідали, що їй досить поглянути на людину, аби побачити її хворобу, а замолоду вона приймала пологи в половини району. Її хата стояла в лісі, за сім кілометрів від села. Тепер там було води по пояс.
— Як же ви дісталися?
— Ногами, — озвалася стара. — Дівко, відчиняй, я промокла до кісток. Сказати мені треба ось що: ти не безплідна.
Оксана вчепилася в ручку.
— Що?
— Ти не безплідна, — повторила Євдокія. — Народити тобі не дають. Дев’ять років не дають. І чай у термосі, що в тебе на столі, — це теж його стосується.
Згодом Оксана не раз поверталася думками до цієї хвилини. Двері вона відчинила не з цікавості й не зі страху. Дев’ять років їй твердили, що нічого не вийде, що надії майже немає, що час змиритися. А жінка, яка стояла в нічній воді, сказала протилежне з такою впевненістю, ніби йшлося про просте «двічі по два — чотири». Оксана зняла гачок, відсунула засув і відступила назад.
Під одвірком Євдокії довелося пригнутися. Оксана уявляла її іншою, а побачила невеличку суху стару: сиві пасма вибилися з чорної хустки, промокла ватянка потемніла від води. У чоловічих гумових чоботях теж стояла вода. За плечима висів плетений короб. Зморшки поорали темне обличчя, але світлі очі дивилися пильно, як у птаха.
Ні привітання, ні хресного знамення перед іконою. Євдокія відразу зазирнула до світлиці. На столі, поблискуючи у світлі лампи, стояв великий синій термос.
— Цей?
— Раїса Андріївна принесла, — тихо відповіла Оксана. — Моя свекруха. Щовечора приносить трав’яний збір, для жіночого здоров’я. Каже, допоможе.
— Мені відомо, що вона його носить.
Євдокія підійшла до столу. Обхопивши термос обома руками, відкрутила кришку й понюхала відвар. Обличчя не змінилося, лише губи стиснулися. Від цього ледь помітного руху в Оксани похололи долоні.
— Так і є. Не помилилася я, — сказала стара, поставила термос і обернулася. — Оксано, принеси чисту банку, щоб кришка була. Решту перелий туди й закрути. Не показуй нікому, не пий ні краплі. Якщо вранці питатимуть — скажеш, що все випила.
— Ви хочете сказати… Раїса Андріївна…
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.