Життя без прикрас— Нічого я не кажу, — перебила Євдокія. — У моєму віці вже не завжди потрібні слова, щоб мене зрозуміли. Банку принеси.
Руки погано слухалися. Оксана принесла банку й стала переливати темну рідину; від неї пахло м’ятою і ще чимось ледь відчутним, гіркуватим. Краплі падали на клейонку. Євдокія спостерігала мовчки. Щойно Оксана закрутила кришку, стара забрала банку й сховала у свій короб.
— Сідай. Можна розмовляти.
Вони вмостилися біля печі. Оксана підкинула березових полін і поставила чайник: руки потребували якоїсь роботи. Тут вона помітила, що з ватянки гості крапає на доріжку. Принесла суху кофту Степана, рушники й вовняні шкарпетки. Євдокія без слів прийняла все, пішла перевдягатися за піч, ніби була в себе вдома, а тоді знову сіла, витягнувши ноги до вогню.
— Простягни руку.
Оксана послухалася. Сухі гарячі пальці зімкнулися на її зап’ястку. Євдокія заплющила очі; довго сиділа нерухомо, тільки губи ледь ворушилися. Дрова потріскували, за вікном і далі гула річка. Дивлячись на стару, Оксана помітила, що сама затримала подих.
— Кров у тебе чиста, здорова, жили міцні, матка тепла, — нарешті сказала Євдокія, не піднімаючи повік. — Народжувати можеш не гірше за будь-яку тутешню бабу. А за багатьох і краще.
— Але лікарка мені сказала…
— Що за лікарка?
— Лариса Денисівна, у райцентрі. Десять років приймає. У мене, за її словами, первинне безпліддя. У картці все є: аналізи, УЗД. Вона мені показувала.
— Показувала тобі папери. А себе ти в них бачила? Кров сама коли-небудь здавала в іншому місці, без неї? Не в її кабінеті?
Оксана не відповідала. Піч палала на повну, а їй стало холодно.
— Ні. Такого не було.
— От і подумай. — Євдокія розплющила очі. — Слухай, дівко, уважно. Скажу лише те, про що мені дозволено говорити, і вдруге повторювати не стану. Не дають тобі народити. Давно, потихеньку. З любові. У цьому й найстрашніше — з любові.
— Хто?
Стара довго дивилася на вогонь, перш ніж відповісти.
— Понад тридцять років тому я присягнулася над одним ліжком нікому не розповідати, що там сталося. Тримала слово так довго, що присяга наче вросла мені в кістки. Про минуле мовчала й далі мовчатиму. Але про теперішнє такої обіцянки не давала. Тепер мовчати не маю права. Вже одного разу промовчала, а розплачувалася не я.
— Я не розумію.
— Поки й не треба. Три справи на тебе чекають, і кожну зробиш сама. Назву ім’я — не повіриш, розсердишся, кинешся з’ясовувати, усе занапастиш. Тут самій побачити треба.
Євдокія загнула палець.
— Спочатку відвар із банки треба віддати на аналіз, — продовжила Євдокія. — У місті, у приватній лабораторії. До райцентру не звертайся, там усі знайомі між собою. Їдь до обласного центру, де твого прізвища ніхто не знає. Друге — ранкові таблетки.
— Які таблетки? Це ж вітаміни, фолієва кислота. Раїса Андріївна з міста привозить. Каже, у нас в аптеці таких не буває.
— Їх і повезеш. Усі, що залишилися. А третє… — Євдокія помовчала. — Тут, у хаті або десь поблизу, є щось сховане під замком. Від злодіїв не ховають — від тебе. Знайди.
Оксана дивилася на неї, не в змозі вимовити слова. У голові дзвеніла порожнеча, як у порожній банці. Пригадалися ранкові приходи свекрухи: о сьомій ранку на кухонний стіл ставилася біла пластмасова баночка. «Оксанко, не забудь», — нагадувала Раїса Андріївна й залишалася поруч, поки Оксана запивала таблетку водою. Дев’ять років. Жодного пропущеного ранку.
— Навіщо? — Голос у неї захрип. — Якщо все так, навіщо це робити?
— Заради цієї відповіді й доведеться дійти до кінця. Вона тобі сподобається менше за саме запитання.
Євдокія підвелася, зібрала короб, накинула хустку. За вікном уже сіріло. У каламутному ранковому світлі вода, що вкрила подвір’я, здавалася свинцевою.
— Ви побудете? — запитала Оксана. — Хоча б до ранку.
— Мені назад сім кілометрів іти. Вода ще прибуває. Якщо зараз не вийду, потім не виберуся.
На порозі вона затрималася.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.