Життя без прикрасОксана згадала уважний ранковий погляд Раїси Андріївни, нахилену голову. Свекруха дивилася так, ніби щось підраховувала подумки.
— Зможу.
— Коли вода зійде, побачимося. Приходь у Медвяний Ключ. Чекатиму.
Євдокія пішла тихо. Оксана залишилася у дверях, проводжаючи поглядом маленьку темну постать: через город, по коліна у воді, стара брела до лісу. На обрії він стояв чорною стіною. Повернувшись, Оксана взяла зі столу порожній термос і довго не випускала його з рук. Теплий. Раїса Андріївна завжди вибирала такі, у яких тепло зберігалося надовго.
О сьомій ранку з ґанку долинули знайомі швидкі, легкі кроки. Свекруха прийшла вчасно, як приходила завжди. Вона жила за парканом, у сусідньому будинку; її половина стояла нижче, біля річки, і вода за ніч підступила до неї впритул.
Раїса Андріївна ввійшла в сіни в гумових чоботях і прогумованому плащі. Білу баночку, яку несла в руці, поставила на стіл.
— Оксанко, таблетку не забудь. І термос віддай, заберу його.
— Він вимитий, — відповіла Оксана майже рівним голосом. — Збір допила, як ви звеліли.
— Розумниця.
Свекруха залишилася біля столу. Сивину прикривала хустка, на щоках лежала дрібна сіточка зморщок, на шиї виднівся простий срібний хрестик. Темний погляд був спокійним, трохи втомленим; обличчя виражало турботу, без жодної тривоги. Оксана не знаходила в ній нічого, про що говорила Євдокія. Або знаходила відразу все — раніше вона ніколи так не вдивлялася.
— Бліда ти.
— Уночі погано спала. Вода шуміла.
— Шумить, куди дінешся. Кажуть, надвечір почне спадати. Степанко телефонував?
— Зв’язок не працює.
— Не працює, — зітхнула Раїса Андріївна. — Гаразд, ти таблетку випий. Я почекаю.
З баночки на долоню Оксани випала маленька кругла таблетка — біла, без напису. Вона підняла очі. Раїса Андріївна стежила за її ротом. Оксана поклала таблетку на язик, узяла склянку й звично вдала, що ковтнула. Цей рух повторювався тисячі разів і тепер вийшов легко, природно. Потім вона повернулася до раковини, ніби збиралася набрати води, і непомітно виплюнула таблетку в рукав.
— От, молодець. Усе добре.
Раїса Андріївна взяла термос і вийшла. Стоячи біля раковини, Оксана дивилася у вікно: свекруха спустилася зі сходинок, перетнула подвір’я й попрямувала до себе. Пряма, зібрана, не озираючись. Лише тоді Оксана зазирнула в рукав. У ньому лежала мокра біла таблетка.
Вона довго розглядала її, перш ніж загорнути в паперову серветку й сховати в кишеню халата. Увечері серветка досі була там. Через тиждень, потім ще через два Оксана так само діставала з кишені збережені таблетки. Для них знайшлася бляшана коробка з-під монпансьє; вона стояла на верхній полиці шафи, захована за стосом старих журналів. До кінця квітня в ній назбиралося двадцять шість таблеток.
На дев’ятий день вода зійшла. На городах залишився мул, біля доріг — сміття; над селом зблідло вмите небо. Відновлювати міст довелося два тижні. Степан і далі жив на греблі й лише на ніч діставався додому човном.
Високий, плечистий, трохи сутулий, він працював майстром на лісопильні, а ще брався ремонтувати техніку. Руки в нього були як у лісоруба, усмішка — м’яка; від неї Оксана щоразу чомусь мало не плакала. Дев’ять років тому, коли вони одружилися, їй було двадцять чотири. У Липовежі вона приїхала за розподілом, працювати в шкільній бібліотеці, й залишилася.
Першої ночі, повернувшись додому, Степан обійняв її в темряві.
— Що з тобою?
— А що?
— Ти наче тут і не тут.
— Втомилася. Вода, сама сиділа…
Він помовчав.
— Не у воді річ, я знаю. Ти знову про це думаєш.
Оксана не заперечила. Зручнішого пояснення годі було знайти: воно майже збігалося з правдою. Дев’ять років у ній жила одна думка. Домашні знали про неї, але вголос намагалися не говорити.
Безпліддя.
Після першої невдачі це страшне слово оселилося в родині й більше її не покидало. Оксана пам’ятала перший куплений в аптеці тест: вони вирішили, що пора мати дитину. Через пів року тест був уже десятим. Потім вони пішли до Лариси Денисівни Гончар, головної гінекологині районної поліклініки. Доглянута жінка років п’ятдесяти носила важкий перстень; дотики її м’яких рук заспокоювали.
Порадила її Раїса Андріївна.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.