Чоловік зробив ДНК-тест, але дружина вирішила перевірити результат і з’ясувати, що сталося десять років тому

Для неї самої те, що відбувалося, лишалося неймовірним насланням. Поступово, намагаючись міркувати тверезо, Ірина стала відтворювати в пам’яті пологовий будинок. День операції призначили заздалегідь: через давні проблеми зі здоров’ям лікарі не захотіли ризикувати й обрали кесарів розтин.

І тут вона згадала: дитину їй показали не відразу. Доньку вона побачила лише через деякий час. У голову полізли недобрі припущення, але Ірина відігнала їх.

Рішення повторити перевірку прийшло само собою. Наступного дня до клініки вирушили вже втрьох, із Жанною. Нове дослідження підтвердило попередні висновки: ні Максим, ні Ірина не були її біологічними батьками.

Обох трусило від безпорадності. Вони намагалися зрозуміти, як таке сталося і чому випало саме їм. Лише одне не викликало сумнівів: Жанна назавжди залишиться їхньою донькою, коханою дівчинкою, і нікому й нічому цього не змінити. Та без відповіді на питання про пологовий будинок їм тепер не буде спокою до кінця життя.

Увечері подружжя заговорило про подальші дії. Говорили тихо, боячись, що Жанна почує.

— Іро, що там могли накоїти лікарі? Якщо дитину підмінили, кому й навіщо знадобилася наша донька? — запитав Максим і за кілька секунд продовжив: — А може, не треба ворушити минуле? Жанночка ж із нами. Почнемо розбиратися — тільки все зіпсуємо.

— Як ти можеш таке пропонувати? А раптом нашу дівчинку кривдять? Може, вона дісталася алкоголікам чи психам, живе там і мучиться. Я не зможу заспокоїтися, доки сама не побачу, що з нею все гаразд. А якщо їй погано, будемо вирішувати, як витягти нашу кровинку з цієї пастки.

Наступного дня вони поїхали до пологового будинку, де Ірина народжувала десять років тому. Далі приймального відділення їх не пропускали. Подружжя не знало, з якого боку підступитися до цієї фортеці; проникнути всередину виявилося непросто.

Першим заговорив Максим:

— Допоможіть, будь ласка. Нам потрібні медсестри або санітарки, які працювали у вас десять років тому. Дуже важливо з ними зустрітися.

— Навіщо? — запитала медсестра.

— Хочемо подякувати. Пологи тоді були важкі, але лікарі й усі, хто допомагав, чудово впоралися. Дитина народилася здоровою, — вигадував він на ходу.

— За десять років тільки зараз зібралися? Щось не дуже віриться в таку історію. Та я й не допоможу: сама тут лише п’ять років, знайомі працівники теж прийшли недавно.