Чоловік зробив ДНК-тест, але дружина вирішила перевірити результат і з’ясувати, що сталося десять років тому

— Раїсо Степанівно, Максим у вас?

— Тут. Примчав як ошпарений. Що у вас сталося? Від нього путнього слова не доб’єшся, — тривожно відповіла свекруха.

— Я сама нічого не розумію. Покличте його, будь ласка.

У слухавці почувся невдоволений голос Максима. Він сперечався з матір’ю, відмовлявся говорити з дружиною, та Раїса Степанівна все ж наполягла на своєму.

— Чому ти вирішив, що Жанна тобі не рідна? Це ж неправда! — заговорила Ірина, щойно він підійшов. — Навіщо змушуєш мене виправдовуватися? Навіщо так принижувати?

— Тебе принижую? Це ти мене принизила! Я тебе до небес підносив, а ти зраджувала мені. Аналіз показав: Жанна не від мене, — промовив він, ледве стримуючи сльози.

— Максиме, такого бути не може. Тут страшна помилка, повір! Давай перевіримо ще раз. Не руйнуй нашу родину, благаю тебе. Я нічого поганого не зробила.

Він урвав розмову. Ірина знову зателефонувала, але тепер чоловік навідріз відмовився підійти до телефону.

Ніч вона провела на кухонному підвіконні. Після такого потрясіння було не до сну. Ірина не могла змиритися з тим, що втратила коханого чоловіка, та ще й без жодної своєї вини. Треба було щось робити, але що саме, вона поки не знала.

У своїй кімнаті міцно спала десятирічна Жанночка — добра, чуйна дівчинка, усією душею прив’язана до родини. Ірина боялася навіть уявити, як скаже їй про відхід тата. Така звістка могла занапастити дитячу душу. Та й саме звинувачення не вкладалося в голові: Жанна стільки перейняла від Максима, так на нього скидалася! Це непорозуміння слід було негайно владнати.

Тоді Ірину пронизала думка: доказ може дати вона сама. Перевірить своє материнство, принесе висновок чоловікові — й доможеться, щоб він повторив дослідження. Кістками ляже, але переконає його, що ніколи не зраджувала.

Вранці вона вирушила здавати аналіз. За відповідь Ірина не тривожилася, як раніше не тривожився Максим. Вона сама народила Жанну — які тут могли бути сумніви?

Проте висновок заперечував і її материнство.

— Як це — я не мати?

В Ірочки підкосилися ноги. Вона знепритомніла просто в клініці, а коли отямилася, рішуче відмовилася від медичної допомоги. Додому йшла похнюплена. У голові не вкладалося те, що відбувалося: помилки медиків, одна за одною, — і як із цим тепер жити?