— Ти чого макарони без сиру приготувала? Забула, що я порожні вуглеводи не вживаю?
Голос Богдана з кухні звучав так, ніби йому замість вечері подали судовий позов. Лена спокійно закрила кришку ноутбука, підвелася з дивана й зайшла на кухню. Чоловік сидів за столом, схрестивши руки на грудях.
Перед ним парувала тарілка зі звичайними ріжками. У кутку кухні, немов пам’ятник людському егоїзму, височіла велика яскрава коробка від нового шолома віртуальної реальності.
— Сир треба купувати, Богдане! — рівним, позбавленим будь-якого співчуття голосом відповіла Лена, спираючись на стільницю. — А в магазині його безплатно не роздають. Мій бюджет на спільні витрати цього місяця вичерпано. Оренда квартири, комуналка, побутова хімія й базовий набір продуктів уже з’їли виділену на них частину моєї зарплати. Тепер твоя черга відкривати гаманець!
Богдан фиркнув, мов розсерджений їжак, і відсунув тарілку.
— Я свої гроші в унітаз спускати не збираюся! — заявив він із такою гордістю, ніби озвучував філософський трактат. — Годувати сім’ю — це споконвічний, святий обов’язок жінки. І взагалі я на відпустку збираю. Ми з пацанами вирішили в гори рвонути в серпні. Там оренда джипів, а ти знаєш, скільки це коштує?
Лена дивилася на нього.
У її погляді не було ані краплі розчарування чи образи. Лише холодна, майже медична цікавість до цього дивовижного організму, якого вона через якесь безглузде непорозуміння називала своїм чоловіком. Чоловік у тридцять років щиро вважав, що їжа матеріалізується в холодильнику завдяки жіночій магії, а його власна зарплата — це недоторканний фонд для розваг.
— Зрозуміло. Отже, гори. — Лена кивнула.
Вона підійшла до столу, забрала в нього з-під носа тарілку з макаронами й переклала їх у пластиковий контейнер.
— Безплатна їдальня зачинена, любий. Далі кожен харчується відповідно до своїх внесків у сімейний бюджет.
— Е, ти куди мою їжу понесла? — обурився Богдан, схоплюючись зі стільця.
— Це мій сніданок на завтра. Візьму в офіс.
Лена клацнула замком контейнера.
— А ти можеш повечеряти своїми планами на поїздку в гори. Кажуть, свіже гірське повітря чудово втамовує голод.
Вона вийшла з кухні, залишивши чоловіка наодинці з порожнім столом і роутером, що блимав. Плакати, страждати чи влаштовувати істерику Лена не збиралася. Сльози — це вода, а вода коштує недорого.
Вона була жінкою практичною. Якщо прилад не працює, його треба або лагодити, або викидати. Але перед цим слід було провести діагностику…
