Наступні три дні квартира перетворилася на зону цікавого соціального експерименту. Лена перестала купувати продукти додому зовсім. Вона снідала кавою із сирниками в пекарні біля роботи, обідала в хорошому кафе з колегами, а ввечері, повертаючись додому, з’їдала йогурт і пила чай.
Холодильник у їхній орендованій однокімнатці стрімко порожнів, дедалі більше нагадуючи магазинну вітрину доби дефіциту. На третій полиці самотньо нудьгувала банка гірчиці, а в овочевому ящику всихав забутий шматочок імбиру, зморщений, як обличчя Богдана після робочого дня. Богдан спершу намагався тримати марку.
Він демонстративно заварював собі локшину швидкого приготування, шарудячи упаковками так голосно, щоб Лена неодмінно почула його гастрономічні страждання. Він зітхав, кректав, відчиняв холодильник, стояв перед ним хвилин по десять у надії, що гірчиця якимось дивом перетвориться на шмат свинячої шиї, і гучно грюкав дверцятами.
— Ти взагалі готувати не збираєшся? — не витримав він у п’ятницю ввечері, жбурнувши на диван порожній пакетик від локшини швидкого приготування.
Його живіт видавав звуки, схожі на шлюбні крики китів.
— Я сита, — незворушно відповіла Лена, перегортаючи сторінки книжки. — А ти, якщо голодний, сходи в супермаркет. Он там на тумбочці лежить моя тканинна сумка. Спеціально для тебе поклала, щоб ти за пакети на касі не переплачував. Економія твого бюджету — усе, як ти любиш.
Богдан почервонів так сильно, що став схожий на пожежний гідрант.
— Це принципово. Через шматок ковбаси ти готова мучити рідного чоловіка? Ти ж знаєш, я відкладаю. Вітька вже купив квитки. Мені треба внести свою частку.
— Твій шлунок — не моя проблема, Богдане. Якщо для тебе купівля їжі — це мука, значить, худнутимеш до пляжного сезону. У горах струнким легше підійматися без задишки.
Він пробурмотів щось зовсім нерозбірливе. Натягнув кросівки й вискочив із квартири, гучно грюкнувши дверима. Лена лише всміхнулася. Вона чудово розуміла, що довго він не витримає.
Його хитра натура вимагала комфорту чужим коштом. І це треба було лікувати радикально. Уранці в суботу Лена зібралася й вийшла з дому, поки Богдан спав, обіймаючи подушку.
Її шлях лежав не до салону краси й не на зустріч із подругами. Вона прямувала до тихого кафе на околиці району, де в неї була призначена зустріч особливої важливості. За круглим столиком біля вікна на неї вже чекали…
