Життя без прикрасЛариса Петрівна, мати Богдана, жінка статечної комплекції й неймовірно прагматичного розуму, пила ромашковий чай, уважно вивчаючи меню. Поруч із нею сидів Павло Андрійович, батько Богдана, кремезний чоловік із руками людини, яка будь-який цвях може забити кулаком без молотка. Стосунки зі свекрами в Лени завжди були рівними й шанобливими.
Батьки Богдана були людьми старого гарту, чесними трудівниками, які все життя збирали на дачу, будували її власними руками й терпіти не могли дармоїдів. Лена поверталася додому в чудовому настрої. Захист дому від нахлібників — справа тонка, але коли в союзниках батьки чоловіка, будь-яка побутова фортеця береться без втрат.
Тиждень почався з нових випробувань для шлунка Богдана. Його запаси швидкорозчинної вермішелі закінчилися в понеділок. Пити чай без цукру набридло до середи.
Він спробував тягати їжу в колег на роботі, але після того, як у нього зажадали скинутися на спільну каву, різко перестав заходити на офісну кухню. У четвер Лена застала дивовижну картину. Богдан стояв на кухні й із похмурим виглядом жував шматок сирої капусти, який відшукав на самому дні ящика для овочів.
— Я вирішив стати веганом, — заявив він, хрумкаючи капустою, як велетенська, невдоволена життям гусінь. — М’ясо зашлаковує організм.
— Чудове рішення, — схвалила Лена, знімаючи легку куртку. — Кажуть, подорожник теж дуже корисний, особливо якщо зібрати його рано-вранці вздовж траси. Безплатно й поживно.
Богдан блиснув очима, виплюнув жорсткий качан у мийку й пішов до кімнати, голосно сопучи.
Його витримка танула, як сніг під паяльною лампою. Шолом віртуальної реальності лежав у кутку. На порожній шлунок грати не хотілося.
Богдана нудило від голоду просто в стартовій локації. Настав той самий п’ятничний вечір, який увійшов в історію їхньої сім’ї як великий перелом. Лена повернулася додому з роботи.
Вона повечеряла стейком у ресторані, від чого настрій у неї піднявся. У руках не було пакетів із продуктами, лише на плечі висіла сумочка.
Богдан уже був удома. Він нервово міряв кроками коридор. У його очах з’явився голодний блиск.
— Ти нічого не купила? — Його голос зірвався на хрип, коли він побачив порожні руки дружини.
— Привіт, любий. Ні, не купила. Я вже поїла, ти ж знаєш.
Лена зняла туфлі й пішла до ванної мити руки. Богдан пішов за нею, наче прив’язаний.
— Лен, ну це вже не смішно. Я п’ять днів нормально не їв. У мене шлунок зводить, у мене слабкість. Я чоловік, мені потрібне м’ясо.
Вона витерла руки рушником, повернулася до нього й мило всміхнулася.
— То в чому проблема? Спустися на перший поверх, там чудовий гастроном. Купи курку, картоплю, сир, приготуй. Я навіть не прошу в тебе ані шматочка, чесне слово. Уся кухонна техніка у твоєму розпорядженні.
Богдан побагровів. Його щоки надулися. Він замахав руками, як млин, що втратив керування.
— Я свої гроші на ковбасу переводити не буду. Годувати сім’ю — твоя турбота. Ти жінка, ти зобов’язана вести господарство. Я на свою відпустку збираю.
Лена прихилилася плечем до дверного одвірка.
— Як я вже сказала, безплатна їдальня зачинена, Богдане. Якщо ти вважаєш купівлю продуктів додому марною тратою, то харчуйся святим духом. Або їж свій шолом віртуальної реальності.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.