— Мама вважає, що твої батьки зобов’язані платити їй за те, що я на тобі одружився.
Кілька секунд Олеся чула тільки дощ. Вона поклала голку на блюдце й повільно перепитала:
— Отже, мої батьки мають віддавати гроші твоїй матері на знак вдячності за наш шлюб?
— Саме так. Це справедливо, — охоче підтвердив Максим, сприйнявши її стриманість за розгубленість. — По сімдесят тисяч щомісяця. Ти не відповідаєш моєму рівню, а це буде розумна компенсація. Ми все розрахували.
— А якщо вони відмовляться?
— Тоді я піду.
Він схрестив руки й приготувався чекати. Вочевидь, заздалегідь уявляв сльози, вмовляння й негайний дзвінок переляканим батькам. Олеся не підвищила голосу й не змінилася на обличчі. Вона лише взяла телефон, відкрила потрібний контакт і написала коротке повідомлення. Надіславши його, поклала апарат екраном донизу на стіл.
— Кому ти написала? — насторожився Максим. — Уже просиш матір приготувати гроші?
— Ні. Просто допомагаю тобі привести становище у відповідність до реальності.
Відповісти він не встиг. Телефон у кишені штанів задзвонив так різко, що Максим здригнувся. Побачивши ім’я матері, він квапливо прийняв виклик.
— Так, мамо…
Лариса Петрівна кричала так голосно, що кожне слово було чути навіть без гучного зв’язку:
— Максиме, що сталося? Марина щойно написала, що розриває договір і дає мені два дні на звільнення кабінету! Потім вона обіцяє винести майно. Негайно розберися, це якесь непорозуміння!
Кров відлила від обличчя Максима. Самовпевненість зникла миттєво, ніби її й не було.
— Як розірвала? Мамо, зачекай…
— Нехай твоя дружина поговорить зі своєю знайомою! У мене завтра клієнтка на пілінг, у кабінеті стоїть лазер, за який ще виплачувати кредит. Зроби щось!
Розмова обірвалася. Максим опустив руку й витріщився на дружину. Тепер у його погляді не залишилося ні зверхності, ні погроз — лише переляк людини, яка раптом виявила, на чому насправді трималася її велич…
