Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Андрій прихистив на лісовому посту матір із маленькою донькою, не знаючи, що ця ніч пов’язана з його минулим

Частина 17 з 18

Ще в лютому Наталія подала заяву про розлучення. Геннадій обіцяв залишити її ні з чим, але літній неквапливий юрист з іншого міста вже на першій зустрічі пояснив їй справу — як двічі по два.

— Нажите за час шлюбу ділиться на дві рівні частини. Хто приносив гроші й на чиє ім’я оформлювали покупки, цього не змінює. Ви прожили в шлюбі двадцять чотири роки. Будинок у місті, база, машини — половина належить вам за законом. Ніхто вам її не дарує.

Поділ майна завершився для Наталії отриманням своєї частки наприкінці літа. У Горобиновці вона купила невеликий дерев’яний будинок біля річки: усередині велика піч, за будинком город, що спускається до самої води.

До Каті вона прийшла в холодну половину будинку Антоніни Олегівни. Зупинившись на порозі, заговорила:

— У мене тепер три кімнати, самій стільки не потрібно. Перебирайтеся до мене з донькою. Знаю, задарма жити не захочете, то платіть, скільки зможете, хоч сто. Я з маленькою залишатимуся, а ви зможете працювати. В аптеку вас готові взяти назад, я вже дізнавалася.

Катя довго не відповідала. Потім підвелася, підійшла до комода й вийняла пачку грошей, стягнуту аптечною гумкою. Разом із нею дістала папірець і простягнула все Наталії.

— Це ваше. Було сорок вісім тисяч, залишилося сорок п’ять тисяч. Я витратила три тисячі: на підгузки, на суміш, коли молоко пропадало, на ліки, коли донька хворіла. Я записувала. З першої зарплати віддам.

Розгорнувши аркуш, Наталія почала читати рівні рядки. На підгузки пішла тисяча, на суміш — теж тисяча. Сироп від кашлю коштував дев’ятсот, пелюшки — сто.

Вона підвела на Катю очі й раптом засміялася крізь сльози.

— Як Мишко… Той теж кожну копійку в зошит заносив. А я ще сварилася з ним через це.

У вересні Катя з донькою перебралися в новий будинок. Спершу в аптеці вона працювала пів дня, згодом стала виходити на повний день. Поки її не було, Наталія залишалася з дівчинкою, співала їй, гуляла з нею біля річки. Того самого вересня малій виповнився рік. Вона вже повзала за Наталією з кімнати в кімнату й кликала її: «Ба».

Андрій з’являвся нечасто, спочатку приблизно раз на місяць. Привозив то мед, то гриби з журавлиною, залишав на столі й їхав. Із Наталією вітався, звертався до неї на «ви». Вона не просила його говорити інакше.

Наприкінці листопада, по першому снігу, він приїхав на снігоході із саньми. З мішковини дістав дві пари лиж. Одні були майже іграшкові, завдовжки по сорок сантиметрів: легка ялина, білий камус, загнуті носики. На кожній п’ятці було випалене тавро — дві схрещені гілочки.

— Це доньці вашій, — сказав він Каті. — Поки зарано, нехай стоять. Доросте.

Друга пара була жіноча: вузькі старі лижі, легкі, з потертим рудим камусом.

Вийшовши на ґанок у хустці, Наталія помітила лижі й завмерла. Андрій тримав лижі біля саней, дивлячись у бік річки.

— Я тоді із зупинки їх додому приніс, — сказав Андрій. — По одній тягнув, на обидві сил не вистачало. Батько спалити збирався, я не дозволив. Думав…

Він замовк. Коли заговорив знову, голос був рівний, наче ці слова він збирався вимовити багато років.

— Мені здавалося: без лиж вам далеко не дістатися, — продовжив Андрій. — По них назад прийдете.

Наталія спустилася до нього, взяла лижі. Долонею провела вздовж камусу, від носка до п’ятки, пригладжуючи шерсть.

— Я повернулася. Пізно, але повернулася.

Андрій нічого не відповів. Тих слів, яких вона, можливо, чекала, не промовив. Ще трохи постояв біля саней, кивнув і поїхав.

Через тиждень, у суботу, Наталія сама дісталася до лісового поста. Від траси пройшла на повернутих лижах дев’ять кілометрів цілиною. До обіду стояла біля його дверей: розчервоніла, важко дихала, шарф укрився інеєм.

Андрій відчинив, але вона залишилася на ґанку.

— Можна?

— Заходьте. Чайник гарячий.

І Наталія переступила поріг.

Снігу тієї зими випало багато. У січні, в ніч на суботу, хуртовина знову розгулялася — не гірша за торішню, навіть сильніша. Андрій о десятій заглушив генератор і тепер при гасовій лампі порався за столом із дідовим мисливським ножем.

Від грубки підвелася Жужа. Підійшла до дверей без гавкоту, зупинилася біля порога й замахала хвостом — широко, від самих плечей…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Таємниці»

Усі історії рубрики