Ще в лютому Наталія подала заяву про розлучення. Геннадій обіцяв залишити її ні з чим, але літній неквапливий юрист з іншого міста вже на першій зустрічі пояснив їй справу — як двічі по два.
— Нажите за час шлюбу ділиться на дві рівні частини. Хто приносив гроші й на чиє ім’я оформлювали покупки, цього не змінює. Ви прожили в шлюбі двадцять чотири роки. Будинок у місті, база, машини — половина належить вам за законом. Ніхто вам її не дарує.
Поділ майна завершився для Наталії отриманням своєї частки наприкінці літа. У Горобиновці вона купила невеликий дерев’яний будинок біля річки: усередині велика піч, за будинком город, що спускається до самої води.
До Каті вона прийшла в холодну половину будинку Антоніни Олегівни. Зупинившись на порозі, заговорила:
— У мене тепер три кімнати, самій стільки не потрібно. Перебирайтеся до мене з донькою. Знаю, задарма жити не захочете, то платіть, скільки зможете, хоч сто. Я з маленькою залишатимуся, а ви зможете працювати. В аптеку вас готові взяти назад, я вже дізнавалася.
Катя довго не відповідала. Потім підвелася, підійшла до комода й вийняла пачку грошей, стягнуту аптечною гумкою. Разом із нею дістала папірець і простягнула все Наталії.
— Це ваше. Було сорок вісім тисяч, залишилося сорок п’ять тисяч. Я витратила три тисячі: на підгузки, на суміш, коли молоко пропадало, на ліки, коли донька хворіла. Я записувала. З першої зарплати віддам.
Розгорнувши аркуш, Наталія почала читати рівні рядки. На підгузки пішла тисяча, на суміш — теж тисяча. Сироп від кашлю коштував дев’ятсот, пелюшки — сто.
Вона підвела на Катю очі й раптом засміялася крізь сльози.
— Як Мишко… Той теж кожну копійку в зошит заносив. А я ще сварилася з ним через це.
У вересні Катя з донькою перебралися в новий будинок. Спершу в аптеці вона працювала пів дня, згодом стала виходити на повний день. Поки її не було, Наталія залишалася з дівчинкою, співала їй, гуляла з нею біля річки. Того самого вересня малій виповнився рік. Вона вже повзала за Наталією з кімнати в кімнату й кликала її: «Ба».
Андрій з’являвся нечасто, спочатку приблизно раз на місяць. Привозив то мед, то гриби з журавлиною, залишав на столі й їхав. Із Наталією вітався, звертався до неї на «ви». Вона не просила його говорити інакше.
Наприкінці листопада, по першому снігу, він приїхав на снігоході із саньми. З мішковини дістав дві пари лиж. Одні були майже іграшкові, завдовжки по сорок сантиметрів: легка ялина, білий камус, загнуті носики. На кожній п’ятці було випалене тавро — дві схрещені гілочки.
— Це доньці вашій, — сказав він Каті. — Поки зарано, нехай стоять. Доросте.
Друга пара була жіноча: вузькі старі лижі, легкі, з потертим рудим камусом.
Вийшовши на ґанок у хустці, Наталія помітила лижі й завмерла. Андрій тримав лижі біля саней, дивлячись у бік річки.
— Я тоді із зупинки їх додому приніс, — сказав Андрій. — По одній тягнув, на обидві сил не вистачало. Батько спалити збирався, я не дозволив. Думав…
Він замовк. Коли заговорив знову, голос був рівний, наче ці слова він збирався вимовити багато років.
— Мені здавалося: без лиж вам далеко не дістатися, — продовжив Андрій. — По них назад прийдете.
Наталія спустилася до нього, взяла лижі. Долонею провела вздовж камусу, від носка до п’ятки, пригладжуючи шерсть.
— Я повернулася. Пізно, але повернулася.
Андрій нічого не відповів. Тих слів, яких вона, можливо, чекала, не промовив. Ще трохи постояв біля саней, кивнув і поїхав.
Через тиждень, у суботу, Наталія сама дісталася до лісового поста. Від траси пройшла на повернутих лижах дев’ять кілометрів цілиною. До обіду стояла біля його дверей: розчервоніла, важко дихала, шарф укрився інеєм.
Андрій відчинив, але вона залишилася на ґанку.
— Можна?
— Заходьте. Чайник гарячий.
І Наталія переступила поріг.
Снігу тієї зими випало багато. У січні, в ніч на суботу, хуртовина знову розгулялася — не гірша за торішню, навіть сильніша. Андрій о десятій заглушив генератор і тепер при гасовій лампі порався за столом із дідовим мисливським ножем.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.