Постукали гучно й весело.
Андрій розчахнув двері, підставивши обличчя снігу. Біля хвіртки світив фарами пікап Льоші. На засніженому ґанку стояли троє: Наталія в лисячій шапці, Катя в новому пуховику, а в неї на руках — дівчинка в комбінезоні. Кругленька, мов Колобок, червонощока, вона зосереджено тягнулася до лампи за шибкою.
— Це нас Льоша привіз, — сказала Катя зі сміхом, мружачись від снігу, що летів в обличчя. — Каже, до ранку так замете, що назад уже не вибратися. Андрію, пустите нас до завтра?
Він дивився на них, не відразу знаходячи відповідь. Потім відступив, звільняючи прохід у теплі сіни.
— Хоч до весни.
Вони зайшли. Наталія зняла шапку, а мала помітила на стіні лижі й закричала щось своє, відразу простягнувши до них обидві руки.
Засунувши засув на дверях, Андрій підійшов до вікна. Лампа стояла на своєму звичному місці на підвіконні. Він уже взявся за ручку, збираючись її прибрати, але подумав і відпустив.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.