На околиці невеликого міста, де останні будинки поступалися місцем рідким деревам, сухій траві й темним смугам лісу, близько двадцяти років тому сталася історія, яку місцеві жителі ще довго переповідали пошепки.
У тих краях дикі звірі не були чимось неможливим: за огорожами починалася територія нічних птахів, шакалів, мавп і великих плямистих кішок.
І все ж одна річ — знати про це, і зовсім інша — побачити гнучку тінь біля вікна або помітити пару сяйливих очей за двором.
Спершу все виглядало як випадкові зустрічі. Хтось розповідав, що бачив леопарда на узліссі, хтось помічав його біля господарських будівель, хтось чув уночі тривожний гавкіт собак, який раптом обривався.
Звір не кидався на людей, не намагався зайти до будинків і ніби уникав прямого зіткнення з людиною. Він рухався обережно, майже безшумно, обираючи сутінки й ніч, коли вулиці порожніли.
Та спокій був оманливим. За деякий час у кількох дворах зникли домашні тварини, а потім знайшли вбитих собак. Цього виявилося достатньо, щоб тривога переросла у справжній страх.
Розмови ставали дедалі тривожнішими. Люди зачиняли ворота раніше, ніж звичайно, дітей не випускали самих за межі двору, увечері намагалися не затримуватися надворі. ..
