— Я все сказав, сьогодні скасовую! Скажи, що треба ще два дні. По музеях їх поводи, по ресторанах, фірмовими місцевими стравами нагодуй. Скажи, що будемо готові за пару днів, ну а якщо не хочуть чекати — укладатимемо з іншими. Які ризики, Колю, які? Вони будуть, якщо ми цей папірець зараз підпишемо!
Микола кричав і намагався переконати начальника.
— Якщо ще раз підвищиш на мене голос, я змушу тебе за два дні вивчити китайську й скласти іспит. А ти знаєш, я не жартую. Зрозумів мене? От і чудово.
Маша слухала всі ці дорослі розмови ділових дядьків, затамувавши подих. Вона дивилася на гарний костюм Івана, розглядала його годинник, телефон і навіть спеціально нахилилася, щоб побачити дорогі черевики. Усе було красиве й бездоганне. Вона бачила таке тільки по телевізору й мріяла, що, коли мама одужає, вони з нею зароблять побільше, підуть у дорогий магазин і куплять собі по гарній сукні й туфлях.
Ну а поки мама лежить і намагається заробити на операцію, Маша в старій синій спецовці, вкритій масними плямами, заправляла машини й мила шибки, щоб хоч трохи допомогти. Проте все це було краплею в морі, і їм потрібні були значно більші суми, яких не було звідки взяти. Але й чекати не можна було. Якщо згаяти час, шансів стати на ноги в мами просто не буде.
— Отже, Машо, мені потрібен докладний і дуже точний переклад цього договору. А ще мені треба буде, найімовірніше, скласти новий. Такий, щоб комар носа не підточив. Як думаєш, вийде таке зробити?
— Ну, перекласти я, мабуть, зможу, а зробити новий — навряд. Тут потрібен хтось сильний.
— Так, згоден, потрібен професіонал. Я якраз про твою маму. Зможе вона?
— Думаю, так, — дівчинка знітилася. — Ну, це ж термінова робота, так?
— Так, термінова й велика. Та я заплачу, ти не хвилюйся. Тільки ціну назвіть і зробіть роботу як слід.
— Добре. Але ви не подумайте, я не жадібна, зовсім ні. Просто мама дуже хворіє, і тому дуже хочу якнайшвидше назбирати.
— Зрозуміло. З оплатою не скривджу. Так, можемо ми зараз зустрітися з твоєю мамою? Хотілося б їй усе пояснити й розтлумачити….
