Я збиралася купити квартиру за власні гроші, але наречений зажадав відкласти угоду до весілля

— Оксаночко, пів року ж разом… Давай поговоримо. Біс поплутав.

— Залишилося тридцять дев’ять хвилин, Вікторе, — сказала вона біля кухонних дверей.

У вітальні Оксана вмостилася на дивані, поклала ногу на ногу. Через застосунок замовила пристойний сет ролів, найдорожчу мінералку й шматочок вишневого торта.

Зі спальні долинало пихкання. Віктор спочатку грюкав дверцятами шафи, сподіваючись викликати реакцію. Оксана додавала гучності відео з кошенятами на телефоні. Поступово грюкання стихло, поступившись місцем гарячковому шелестінню цупкого поліетилену. План зриву спрацював бездоганно; Віктор зрозумів, що ловити тут більше нічого.

Барсик застрибнув до неї, ліг поруч і витягнув лапи, спостерігаючи за коридором.

Через тридцять п’ять хвилин у передпокої стояли три величезні чорні мішки. Віктор з’явився в куртці, червоний і спітнілий. Погляд метав блискавки, губи були стиснуті. Вхопивши два мішки, він потяг їх до дверей, але ті застрягли. Сильніший ривок — і поліетилен зрадливо затріщав.

— Допоможеш? — зло кинув він через плече.

— У вантажників година роботи коштує від тисячі, — озвалася Оксана, не відриваючись від телефона.

Віктор вилаявся крізь зуби, сяк-так проштовхнув обидва мішки на сходовий майданчик і повернувся по останній. На порозі озирнувся, набрав повітря. Усім своїм виглядом показував, що збирається виголосити наостанок пафосну промову, принизливу для Оксани.

Барсик зіскочив із дивана, підійшов до порога й видав протяжний гучний звук, напрочуд схожий на людський. Потім повернувся до Віктора задом і заходився вилизувати лапи.

Промова застрягла в горлі невдалого нареченого. Він плюнув під ноги, підхопив останній мішок і вивалився в під’їзд. Двері зачинилися з гуркотом, клацнули засувки.

Оксана повільно видихнула. Тиша, що настала, не лякала самотністю: у просторі, що очистився, було легко й вільно. Навіть повітря ніби посвіжішало.

На кухонному столі й досі лежав договір. Вона підійшла й провела пальцями по гладкому паперу, по синій печатці.

У двері подзвонив кур’єр. Оксана прийняла крафтовий пакет, розклала роли, дістала гарні палички. Барсикові налила свіжої води, собі — крижаної мінералки у святковий фужер.

— Ну що, Барсику? — вона підняла фужер і цокнулася з повітрям. — За новосілля. І за будівельні мішки: часом у них уміщується найкорисніше позбавлення від сміття.