Я запевняв майстра, що замкнених кімнат у нас немає, але після його повідомлення з підвалу викликав поліцію

Я нахилився ближче.

— Хто їй допомагав?

Він насилу вдихнув.

— У її комп’ютері… рахунки, листування, перекази. Я знайшов. Вийти не встиг. Вони всі ввійшли.

— Хто саме?

Спочатку він назвав Максима, потім Ірину, його дружину. Після паузи — Людмилу, мою дочку. Останнім прозвучало ім’я Антона.

Я відступив від ліжка. Потрібен був час, щоб осмислити ці імена. Оксана, обоє наших дітей, невістка й зять. Уся моя сім’я.

— Вони всі тоді були вдома?

Дмитро кивнув.

— Оксана знала, що я працюю на вас. Телефон відібрали. Потім униз потягли…

Голос слабшав. Медсестра побачила, що він розмовляє, увійшла й зажадала припинити. Я поклав накопичувач у кишеню й вийшов.

Слідчий чекав біля вікна.

— Устиг щось сказати?

— Викрадала його не сама Оксана. З нею були син, його дружина, дочка та її чоловік.

Зайцев повільно закрив блокнот.

— Не зв’язуйтеся ні з ким із них. За жодних обставин.

— Я й не збирався.

— Накопичувач ви забрали?

Я подивився на слідчого.

— Звідки ви знаєте?

— Бачив, як ви дістали щось із пакета. Це речовий доказ.

Я вийняв накопичувач, але залишив у руці.

— Мені потрібно спочатку побачити вміст.

— Аркадію Степановичу, так чинити не можна.

— Дмитро збирав відомості за моїм дорученням. Про особисті рахунки й компанію. Доступ до деяких даних може зруйнувати бізнес. Давайте у вашій присутності зробимо копію, а оригінал потім залишиться у слідства.

Зайцев обмірковував відповідь кілька секунд.

— У моїй присутності. І кожну дію фіксуємо.

Ми вийшли на стоянку. У багажнику лежав робочий ноутбук із захищеною системою: я брав його в поїздки, щоб займатися договорами й банківськими операціями. Слідчий увімкнув камеру, зняв пошкоджений корпус накопичувача. Я під’єднав його через ізольований перехідник.

Спочатку комп’ютер не розпізнавав пристрій. Потім з’явилася папка — кілька десятків файлів. Таблиці, банківські виписки, договори, повідомлення, фотографії документів.

Першим я відкрив розділ з ім’ям Оксани. Гроші з моїх особистих рахунків надходили організаціям, оформленим на сторонніх людей. Звідти — далі, на закордонні рахунки, дорогі покупки, погашення боргів.

З виписок вимальовувалася система розкрадань. Оксана не обмежувалася таємними витратами: перекази були влаштовані так, щоб гроші проходили через чужі фірми.

Наступний розділ стосувався Максима. Роками він запевняв мене, що його технологічна компанія ось-ось досягне великого успіху. Документи показували підприємство на межі банкрутства. Рятуючи його, син підробив папери й отримав величезну позику приватного фонду, представивши мою транспортну компанію як забезпечення.

На екрані були копії печаток і підписів. Мій підпис виглядав схожим. Але самі договори я бачив уперше.

У розділі Ірини лежали виписки з карткових рахунків і рахунки дорогих магазинів. Автомобіль, членство в закритому клубі, перекази їй особисто. Вона знала походження грошей і все одно їх витрачала.

Людмила з Антоном використовували іншу схему. Його борги виникли через нелегальні ставки. Вона брала гроші з моїх заощаджень, проводила через підставні організації й платила його кредиторам.

Я переходив від документа до документа. Зайцев мовчки стежив за екраном. Згадувалися сімейні вечері: усмішки, запитання про моє самопочуття, плани, скарги на звичні труднощі. Поки ми сиділи за одним столом, вони розбирали моє життя на частини.

Останній розділ називався «Медицина». Його вміст виявився найдивнішим: лабораторні результати, знімки упаковок, листування Оксани з невідомим постачальником.

У першому відкритому документі стояла назва речовини, якій не мало бути місця в жодних ліках.

Вісім місяців Оксана щоранку приносила мені воду й дві капсули. Діставала їх із бурштинового флакона. Казала, що замовила через закордонну клініку: мають допомогти колінам і зняти втому. Я приймав, нічого не питаючи.

Лабораторія виявила в капсулах токсичну сполуку. Вона поступово накопичувалася в організмі, а наслідки могли зійти за природне погіршення здоров’я: слабкість, задишку, тремтіння рук, проблеми із серцем.

Саме так я почувався останні місяці. Швидко втомлювався, після підйому сходами іноді бракувало повітря. Пальці злегка тремтіли. Я пояснював це віком і напруженою роботою.

Зайцев зупинив запис на екрані.

— Більше файлів не відкривайте. Тут потрібні фахівці. Усе має підтвердити офіційна експертиза.

До мене майже не доходили його слова. Я бачив Оксану з ранковою склянкою води. Вона перевіряла, чи не забув я капсули, щоразу цікавилася, чи краще мені.

Я відкрив листування.