Я запевняв майстра, що замкнених кімнат у нас немає, але після його повідомлення з підвалу викликав поліцію

Лазур’я забезпечувало Оксані алібі. Моє серце мало зупинитися в порожньому будинку; вона в цей час перебувала б за тисячі кілометрів, серед готельних працівників, камер і десятків свідків. Після дзвінка поліції приїхали б діти. Удали горе, поховали мене, поділили те, що ще не встигли забрати.

Я закрив ноутбук. Коли Зайцев знову зажадав накопичувач, сперечатися не став. У моїй присутності він запечатав його в пакет і поставив підпис.

— Обстежитися потрібно негайно. Якщо файли не брешуть, речовина може ще залишатися в організмі.

— Обстежуся.

— І охорону вам забезпечимо.

— Тільки родині поки не показуйте, що нам усе відомо.

— Після виявлення викраденої людини повністю приховати розслідування не вдасться.

— Мені важливо виграти час. Оксана в Лазур’ї. Решта думає, що Дмитро сидить у підвалі. Дізнаються про нього — знищать папери, виведуть залишки грошей, зникнуть.

Слідчий подивився на запечатаний пакет.

— Рішення ухвалює керівництво групи.

— Тоді поясніть їм: крім викрадення тут розкрадання, підробки, спроба забрати компанію. Можливо, замах на вбивство. У родичів є кошти, зв’язки, доступ до рахунків. Помилимося — втратимо половину доказів.

Зайцев нічого не обіцяв. Сказав лише, що терміново збере нараду й залучить фінансових фахівців до перевірки файлів.

Повернувшись до лікарні, я здав кров. Лікарі призначили мені ще кілька досліджень і зажадали залишатися під наглядом. Кілька годин по тому лікар повідомив, що в організмі знайшли небезпечні речовини у високій концентрації. Однак можливість запобігти тяжким наслідкам завдяки лікуванню ще залишалася.

В окремій палаті я лежав, дивлячись у стелю. Телефон вібрував кілька разів: спочатку Оксана, потім Максим. Потім Людмила написала: «Тату, як твоє самопочуття? За словами мами, останнім часом у тебе зовсім мало сил».

Вони перевіряли, чи живий я. Відповідати я не став.

До цього дня я бачив у них розпещену родину. Діти звикли до допомоги, Оксана любила гроші й становище. На багато що я заплющував очі, вважаючи все це слабкостями. Тепер за слабкостями вже неможливо було не побачити злочинів. Вони заздалегідь вирішили, що моє життя дешевше за гроші, які залишаться після мене.

Увечері прийшов Зайцев.

— Керівництво дозволило поки обмежити розголошення. Стороннім про Дмитра не повідомляють. За будинком спостерігають приховано. Рахунки й електронні документи перевіряють. Але наші вимоги доведеться виконувати.

— Виконуватиму.

— Насамперед — нічого самостійно не робити.

Я подивився на нього, не відповівши. Він помітив моє мовчання.

— Це серйозно. Не влаштовуйте сімейних вистав, не намагайтеся витягнути зізнання. Вони вже викрали людину й замкнули її. Такі люди небезпечні.

— Вони бачать у мені хвору, слабку, майже безпорадну людину. Іншої переваги в нас немає.

— Вона стане в пригоді, тільки якщо ви будете живі.

Слідчий залишив на столі номер чергового й пішов.

Я взяв телефон. Оксана надіслала нову фотографію: сонце, море, склянка рожевого напою. Під знімком було написано: «Нарешті почуваюся вільною». Слідом: «Сподіваюся, ти приймаєш капсули й добре відпочиваєш».

Я довго дивився на її усмішку. Потім написав: «Звісно. Щоранку приймаю, як ти сказала. Є невелика слабкість, в іншому все нормально. Відпочивай, не хвилюйся».

Повідомлення вона прочитала майже відразу. Через хвилину надіслала сердечко.

Моя відповідь її переконала. Вона й далі вважала, що Дмитро сидить за замкненими дверима, документи надійно сховані, а отрута діє й повільно наближає мене до смерті.

Я поклав телефон на тумбочку, заплющив очі. Їхня впевненість у власній безпеці давала слідству час зібрати докази. Мені цей час був потрібний, щоб осмислити зраду тих, кого я все життя називав своєю родиною.

Наступного ранку мене відпустили додому. Лікування на цьому не закінчувалося: лікарі зажадали приїжджати щодня й одразу повідомляти, якщо самопочуття погіршиться. Аналізи, уже передані Зайцеву, підтверджували, що небезпечна речовина накопичувалася місяцями. Незворотних ушкоджень поки не було.

Біля виходу з лікарні стояла непримітна службова машина. На задньому сидінні поруч із Зайцевим розмістився співробітник, який займався економічною безпекою. Поки їхали, вони знову пояснили мені, як тепер належало поводитися вдома. Родина не мала дізнатися, що Дмитро живий і звільнений. Доступ до його медичних відомостей обмежили, у відкритих зведеннях про подію не повідомляли, а співробітникам, які працювали в будинку, заборонили розголошувати подробиці.