Я запевняв майстра, що замкнених кімнат у нас немає, але після його повідомлення з підвалу викликав поліцію

— Оксана може захотіти перевірити кімнату, коли повернеться, — сказав Зайцев. — Камери й датчики ми встановили. Вам туди заходити не можна. Для неї Дмитро, як і раніше, у підвалі. Не будемо поки руйнувати цю впевненість.

Удома я знову взяв телефон. За ніч від дружини надійшли ще два повідомлення: нагадування про капсули й запитання, чи не погіршився мій стан. Я дав Зайцеву подивитися на екран.

— Відповідайте, як відповідали б, нічого не знаючи. Тільки жодних власних витівок.

Я написав, що зранку був слабкий і довго проспав. Відповідь надійшла майже без затримки: «Воду обов’язково випий і прийми дві капсули. Прийом пропускати не можна».

Бурштиновий флакон стояв біля раковини. Біла кришка, рівно приклеєна етикетка закордонної клініки — ніщо в цій темній пляшечці раніше не здавалося мені підозрілим, хоча я бачив її щодня. Криміналіст, надягнувши рукавички, спочатку сфотографував її там, де вона стояла, потім запечатав. Із шафи дістали ще дві нерозкриті упаковки й теж забрали.

Замість вилученого флакона поставили такий самий на вигляд, але з безпечними капсулами. Місце зберегли точнісінько: Оксана залишила його тут перед від’їздом. Тепер слідство збиралося перевірити, чи вимагатиме вона й далі, щоб я приймав капсули, і чи не привезе наступну партію.

Огляд закінчився, і Зайцев відвів мене до вітальні.

— Свідчення Дмитра, лабораторні результати, листування, перекази в нас є. Але деякі файли він міг отримати незаконно. Нам потрібні підтвердження з банків та офіційні експертизи.

— Довго доведеться чекати?

— За один день не впораємося. Зате все, що родичі зроблять тепер, ми зможемо фіксувати окремо. З новими епізодами вже не виникне суперечок про те, чи допустимі докази.

Звичний розпорядок змінювати не слід було, блокувати номери рідних — теж. Зайцев велів брати слухавку, триматися так, ніби слабкість нікуди не поділася, і передавати йому кожне прохання щодо грошей, паперів чи компанії.

Від’їжджаючи, він залишив двох співробітників, яких стороннім представляли як фахівців з охоронної системи. Один зайняв приміщення над гаражем, другий спостерігав за тим, що показували камери.

У кабінеті я відкрив робочий ноутбук. Самих файлів Дмитра в мене не було: копії мені не залишили. Але до передачі накопичувача ми склали список документів, і цього вистачало, щоб бачити всю схему.

Максим не обмежився проханнями позичити йому грошей. Підробивши мій підпис, він пред’явив інвестиційному фонду папери, нібито моя транспортна компанія гарантує повернення величезної позики його підприємству. Цими грошима син намагався втримати бізнес, що розорявся. Ірина відразу переказала частину суми на власні рахунки.

Людмила діяла обережніше: забирала мої заощадження потроху, щоб банк не звернув уваги на операції. Антон передавав гроші людям із підпільних ставок. Оксана керувала спільною схемою. Доступ до моїх паролів вона отримала, роками повторюючи, що чоловікові й дружині нічого приховувати одне від одного.

Тепер їм залишалося дочекатися моєї смерті. Якби пощастило, Максим перебрав би управління компанією, Людмила отримала б спадщину, а Оксана зберегла половину майна й стала вдавати невтішну вдову.

Близько полудня на екрані з’явилася фотографія дочки. Я ввімкнув запис і лише тоді, не одразу, відповів.

— Тату, чуєш мене? — голос Людмили тремтів.

— Так. Голова важка.

Вона на секунду притихла, немов прислухаючись до мого стану.

— Мама сказала, тобі зовсім зле.

— Нічого особливого. Втомився, мабуть.

— Усе, що вона залишила, приймаєш?

— Щоранку, кожного дня.

— Так і треба. Мама за тебе хвилюється.

Після моєї відповіді Людмила заговорила спокійніше, м’яко, майже лагідно. У дитинстві вона обирала саме такий тон, коли просила дорогу річ і боялася відмови. Кілька хвилин розпитувала про сон, тиск, біль у грудях, перш ніж перейти до того, заради чого зателефонувала.

— Тату, у нас з Антоном біда.

Я не озвався. Дочка зітхнула й заплакала. Плач звучав переконливо, але, знаючи про листування, я вже розумів, що цю розмову підготували заздалегідь.

— У звітності його фірми знайшли давню помилку. Податкова вимагає три мільйони. Якщо до кінця тижня не заплатимо, погрожують накласти арешт на будинок. Ми б не звернулися, якби був хоч якийсь інший вихід. Антон продає машину, тільки хто купить її так швидко? Тату, ми можемо втратити житло.