Життя без прикрас— Докторе бею, виявляється, ви чудово розумієте нашу мову, — промовила вона турецькою, повільно, із задоволенням, наче вчителька зверталася до відсталого учня. — Тоді будьте ласкаві уважно мене вислухати.
На подвір’ї грюкнули автомобільні дверцята. Я кинувся до вікна: біля воріт стояла біла машина з червоним хрестом і назвою клініки «Бесконок». Із будинку вели Оксану — обабіч неї були два санітари, обидва в білому. Боса, у нічній сорочці, вона виривалася.
— Тату! Тату!
З нею йшов Їлмаз, несучи валізку. Серкан тримав її за лікоть, не відводячи очей від землі.
Я кинувся до виходу, але Хасан ударив мене плечем у груди. Мов бетонна стіна. Мене відкинуло до ліжка, а він вирвав із моєї руки телефон.
— Тут мій дім, докторе бею, і моє місто, — продовжувала Айше тим самим учительським тоном. — Ваша донька тяжко хвора. Сьогодні стався гострий напад, три лікарі підтвердять. Завтра вас доправлять в аеропорт. Спробуєте втрутитися — хворим визнають і вас. Після смерті дружини старі нерідко втрачають розум. Кому, як не вам, лікареві, це знати.
Унизу заревів двигун, і машина виїхала з подвір’я.
Я повільно опустився на ліжко — так само, як першого вечора опускав виделку на тарілку. Подивився Айше в очі й заговорив турецькою:
— Близько десяти місяців тому вчителька дала мені перше прислів’я: «Сабрин сону селаметір». Наприкінці терпіння — порятунок. Моєму терпінню настав край, Айше ханим. Тільки для вас порятунку наприкінці не буде.
На секунду усмішка зникла з її обличчя. Потім вона знизала плечима.
— Замкніть його.
Двері зачинилися, ззовні повернули ключ. Я чув кроки Айше на сходах, потім грюкання дверцят її машини, шум автомобіля, що від’їжджав. Вона вирушила слідом за машиною клініки.
На третьому поверсі чужого будинку я залишився під замком, без паспорта й телефона, у чужій країні. Оксану відвезли в нічній сорочці до приватної психіатричної клініки; там лікареві обіцяли ще двадцять п’ять тисяч євро. Біля вікна я дивився на міст через Босфор. Як і першого вечора, вогні тягнулися по ньому ланцюжком.
Через двадцять хвилин ключ тихо повернувся знову. Мехмет бей стояв на порозі в пальті, з телефоном та автомобільними ключами.
— У мене є ключ від кожних дверей, докторе бею. Досі жоден не знадобився. Айше із Серканом поїхали за машиною клініки, Хасан залишився біля воріт. Максим спить, Хатідже з ним. Про мене Айше й не згадала. Усі сорок років думає, що я сплю. — Він помовчав. — Хатідже звеліла сказати: хлопчика нікому не віддасть. Навіть самій господині. Спершу, каже, нехай винесуть її.
Я схопив телефон Мехмета й набрав Емре. До дванадцятої ночі залишалося небагато. Він відповів одразу, вислухав мене, жодного разу не перебивши.
— Це вже зовсім інша справа, докторе бею. Не сімейна суперечка. Дорослу людину вночі відвезли силоміць, без судового рішення. Пів години тому вона була при ясній свідомості, у нас є лабораторний протокол і запис. Зараз телефоную черговому прокуророві. Де розташована клініка?
— На європейському березі, — відповів Мехмет бей. — Їхати сорок хвилин.
— Вирушайте туди, — сказав Емре. — Але до приїзду поліції нічого не робіть. Докторе бею, ви почули мене? Ні в що не втручайтеся.
Треба було проминути Хасана біля будки. Господаря він би не затримав, але побачити поруч із ним мене не мав. Я ліг на заднє сидіння, Мехмет укрив мене пледом і рушив.
Біля воріт ми пригальмували.
— Мехмете бею, куди ви о такій порі? — почув я голос Хасана.
— Відчиняй, синку. І господареві запитань не став.
Такого голосу в тихого Мехмета, який сорок років поступався дружині, я раніше не чув. Ворота відчинилися.
До клініки нам треба було перетнути міст і проїхати весь Стамбул, занурений у ніч. Наш шістдесятишестирічний сердечник так гнав, що я не витримав:
— Мехмете бею, збавте швидкість. Свідок мені потрібен живим.
Він розсміявся — вперше за ці дні.
На пагорбі над Босфором за високим парканом білів особняк клініки «Бесконок». Ліхтарі, шлагбаум, охоронець. Біля ґанку стояли автомобіль Айше й біла машина з червоним хрестом.
Ми вийшли, але охоронець оголосив:
— Відвідування заборонені.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.