Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Я маю намір розлучитися з тобою, Таня. Наш будинок для справжньої родини, а не для пустоцвіту! А за хвилину...

Частина 9 з 12

---

Він підняв хлопчика на руки, намацав Поліну долоню й пішов до дитячої. Уклав Микиту й накрив ковдрою.

— Давай усе обговоримо вранці, добре? — попросив він і поцілував хлопчика в чоло.

Микита кивнув. В очах у нього світилася радість.

Наступного ранку Микиту так і не вдалося розбудити. Він дихав рівно, але лежав нерухомо. Артем викликав швидку, а Поля схилилася над хлопчиком і тихо заплакала. Про те, що сталося вночі, вони більше не говорили.

Два дні Микита був непритомний. Ці два дні здалися вічністю. За весь цей час Поля й Артем жодного разу не підійшли одне до одного. Здавалося, варто було їм вирішити, що вони стануть справжньою сім’єю, як у Микити знову стався напад. Замість шукати розради одне в одного, вони ніби віддалилися. Кожен звинувачував себе, і від цього обом було ще важче.

Через дві доби Микита опритомнів. Повернулися крапельниці, нічні чергування, лікарняні дні. Знову доводилося дивитися, як страждає їхній хлопчик. Наче й не було тих радісних місяців, коли їм здавалося, що хвороба зовсім відступила.

Поля й сама стала почуватися зле. Вона часто втомлювалася, спати хотілося повсякчас, а їсти — зовсім ні. Вона списувала це на нерви й перевтому й не надто зважала на це, аж поки одного разу їй не стало так зле, що вона ледь не знепритомніла просто в лікарняному коридорі.

Її провели до терапевтичного відділення. Літня лікарка відразу сказала, що Поля вагітна. Поля лише сумно всміхнулася: повірити в такий діагноз вона не могла. Та через пару годин надійшли результати аналізів, і виявилося, що лікарка мала рацію.

Ще годину Поля не могла оговтатися. Потім зраділа, що Артема зараз немає в лікарні, й лише тоді по-справжньому збагнула, що сталося. Скільки років вона чекала на це диво, скільки разів марно сподівалася! Тепер їй хотілося і кричати від радості, і плакати від безсилля. Що ж їй робити? Якщо Микита дізнається, що в них з Артемом буде дитина, раптом вирішить, що більше їм не потрібен? А якщо йому від цього стане ще гірше?

Поки Микиті не покращає, вирішила Поля, вона нікому нічого не скаже. Навіть Артемові. Важко було тримати таку радість при собі, та не легше було й від того, що душа в неї співала, коли Микиті й Артемові було так погано. За цю радість вона собі й докоряла.

Микита потроху пішов на поправку, і Поля знову стала читати йому вголос. Якось, коли вона читала казку про двох братів, він запитав:

— Як ти думаєш, я свого брата побачу? Він мені наснився, а як його звали, я ніяк не згадаю.

Поля слухала, затамувавши подих. Відтоді, з того ранку, вони більше жодного разу не заводили з Микитою мови про те, що вони з Артемом можуть одружитися. Лікар припустив, що хлопчик тоді так зрадів цій новині, що в нього стався рецидив. І от тепер він питав про брата. Поля не знала, що йому відповісти.

— Звісно, Микитоньку. У тебе неодмінно буде брат, і ти його побачиш.

— Обіцяєш? — Микита так довірливо дивився на неї, що Поля твердо відповіла:

— Обіцяю.

Микита щасливо зітхнув і відкинувся на подушку.

— Добре. А взагалі я хотів би двох братів. У казках же завжди по три брати.

Тут до палати зайшов Артем. Поля почервоніла: він міг чути, про що вони говорили. Не встигли привітатися — двері знову відчинилися. Упізнавши лікарку з терапевтичного відділення, Поля злякалася й зніяковіла ще більше. Та, схоже, когось шукала й помилилася палатою, але, помітивши Полю, усміхнулася.

— Ну як, радієш, що в тебе скоро буде братик? — запитала вона Микиту.

Поля зблідла. Здавалося, вона навіть дихати перестала. У бік Артема вона не дивилася.

— А коли? Коли я його побачу? — запитав Микита. Очі в нього так і сяяли.

— До Нового року мама зробить тобі подарунок. І не сумнівайтеся: хлопчик у вас буде, це точно.

Лікарка ще раз усміхнулася й вийшла. Ні Поля, ні Артем не промовили ані слова. Зате Микита мало не підстрибував на ліжку.

— Здорово! Буде в мене брат! Виходить, до зустрічі чекати всього-на-всього до Нового року!

Полі вистачило одного погляду на схвильованого хлопчика, щоб опанувати себе. Вона сердилася на лікарку: адже просила поки нікому не казати про вагітність. Та могла забути про прохання, а могла й навмисне виказати її таємницю. Поля була певна, що друге куди ймовірніше…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики