Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Я маю намір розлучитися з тобою, Таня. Наш будинок для справжньої родини, а не для пустоцвіту! А за хвилину...

Частина 8 з 12

---

Поля завмерла. Стало важко дихати; вона кілька разів кашлянула.

— Ти ж знаєш, який він допитливий. От і запитав.

— Він же мене про це запитав. І, по-моєму, тямить у цьому більше, ніж я сам.

— А, так. Зрозуміла.

Від власних здогадок Поля мало не розплакалася. Микита й справді був проникливий. Напевно, помітив, як вона ставиться до Артема, а в Артемові нічого такого не розгледів. От до нього й звернувся зі своїм запитанням.

— Якщо ти не проти, я сама з ним поговорю, — насилу вимовила вона. — Поясню йому все.

— Марно. Він бачить наскрізь.

Артем ступив два кроки вперед і поцілував її. Поля подумала, що їй знову сниться сон. Голова паморочилася так, наче зорі над ними закружляли в хороводі.

— Якщо з тобою чи з Микитою щось станеться, я цього не переживу, — прошепотів Артем.

— А ми ще живі? І досі на землі? — промовила вона, прикривши очі.

— Мені й на думку не спадало, що хтось може так до мене ставитися. Хіба що… — Артем усміхнувся й підхопив її на руки.

Серед ночі Поля прокинулася в Артемовій кімнаті й не на жарт злякалася. Як Микита сприйме те, що між ними тепер усе інакше? Так, він сам запитував, чому вони не одружені, але бачити, що вони провели ніч разом, йому ні до чого. Хтозна, як він до цього поставиться. А раптом розхвилюється і хвороба повернеться?

Було й інше. За кілька років шлюбу Поля жодного разу не відчула нічого схожого на те, що сталося між нею й Артемом цієї ночі. Це лякало її не на жарт. Уранці треба буде глянути йому в очі, а як — вона не знала.

Зібралася Поля тихо, а за двері вислизнула в одну мить. Селищем ішла швидко, низько схиливши голову, наче школярка, за якою стежать із кожного віконця. Ось і хвіртка до дому, куди вона приїхала на один день і де прожила вже майже рік.

На ґанку сидів Павло Васильович. Поля мало не згоріла від сорому. Він напевно про все здогадався, а якщо й ні, то зараз здогадається з того, як у неї палає обличчя.

— Полюню, посидь трохи зі мною. Не спиться старому, а я давно хотів тебе дещо запитати. — Вона сіла поруч, соромлячись глянути на нього. — Я, здається, розумію, чого Артем боїться. А тобі що заважає почати нове життя?

Поля різко повернулася до нього. На його обличчі були дрібні, ледь помітні зморшки.

— Я не хочу його розчарувати, — відповіла вона не замислюючись.

— А чим ти можеш його розчарувати?

— Павле Васильовичу, чоловік мені наостанок сказав, що я пуста. Пустоцвіт. Ви розумієте, що це означає?

— Розумію. Ти й сама тепер так про себе думаєш?

— У нас зі Станіславом дітей не було. Отже, він мав рацію.

— Дурень він у тебе, вже вибач. Тепер медицина так далеко пішла вперед, що народити дитину не так уже й складно. Та й усиновити можна. Вихід завжди є. Тільки твій Станіслав його однаково не побачив би. Він, схоже, далі власного носа не бачить. А Артем бачить. І нізащо б тебе не проґавив, якби сам не боявся.

— Що ви маєте на увазі? — напружено запитала Поля.

Павло Васильович зітхнув.

— Бути щасливим він боїться. Сама знаєш чому. За себе він не тривожиться, а от за тебе — так. Якщо до його дому знову прийде біда, він не хоче, щоб ти опинилася поруч. Розумієш?

Поля кивнула, проковтнула клубок у горлі й підвелася. І раптом усміхнулася.

— Дякую, Павле Васильовичу. Я до нього піду.

Назад Поля бігла. На її повернення чекали там, біля яблуні. І Артем, і Микитонька. Вона була потрібна їм, а вони — їй.

Артем не спав. Сидів на кухні перед кухлем охололого чаю. Почувши, як рипнули двері, підвів голову. Скільки всього було в його погляді. Вони дивилися одне на одного й мовчали, наче цієї миті їхні душі розмовляли.

— Уже ранок?

Обоє повернулися до дверей. Микита стояв у дверному отворі й тер очі.

— Ні, Микитонько. Це мама з татом вирішили одружитися, — сказав Артем…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики