
За все життя зі Станіславом Поля більше жодного разу не була така щаслива, як того спекотного літа. Мабуть, тому воно їй так часто й згадувалося. Тоді стільки дівчат хотіли б опинитися на її місці. Леонід Ігорович був заможною людиною, і Славка недарма вважали завидним женихом.
За дружину йому пророкували Машу Петрук: її батько мав якісь справи з Леонідом Ігоровичем, і всі довкола нібито вже знали, чим це скінчиться. А на Варьку Лугову й поготів задивлялися всі хлопці. Та з-поміж усіх дівчат Стас вибрав Полю. Вона й згодом згадувала той сарафан, що пошила мама. Небесного кольору, саме під її очі, він облягав усе, що треба. Недарма, видно, мама старалася.

Весілля зіграли в жовтні. Незадовго до нього Полі здалося, що вона вагітна, і в самий день весілля вона поквапилася поділитися з нареченим своєю здогадкою. Їй так хотілося, щоб Стас був із нею щасливий. От тільки вагітність не підтвердилася. Стас помітно засмутився.
— Ще пощастило, що я не встиг батькам похвалитися. Іншим разом спершу переконайся, гаразд? Вони ж про онуків мріють. Навіщо їм давати марну надію, щоб потім засмучувати?
Поля згідливо кивнула й затямила передусім те, що свекор зі свекрухою чекають онуків. Ось що тепер найважливіше. Буде в неї дитина — і всі будуть щасливі. І Стас теж.
Щомісяця Поля з трепетом чекала, що нарешті завагітніє. Дослухалася до кожної поради: і мами, і бабусі Лари, яка тоді ще була жива, і тітки Жанни, маминої сестри, що працювала медсестрою. Нічого не допомагало. Поля то впадала у відчай, то знову втішала себе: ще трохи — і вона стане матір’ю.
Одного разу, коли Стаса не було вдома, Валентина Аркадіївна зайшла до їхньої кімнати.
— Полечко, як у вас із дітками? Поки не виходить?
Спитала вона так лагідно, з таким співчуттям на обличчі, що Поля розплакалася й розповіла їй про свої невдачі. Свекруха, схоже, ані не розсердилася, ані не засмутилася. Навпаки, взялася її втішати.
— Полю, не муч себе. Я ж теж після весілля не одразу завагітніла. Ти менше нервуй: нерви в цій справі — головний ворог.
Вони жили всі разом у великому будинку Стасових батьків. Усе життя молодого подружжя минало на очах у Валентини Аркадіївни й Леоніда Ігоровича, і те, як молоді ладнали між собою, теж не приховалося від батьків.
Поля так і не завагітніла: минув рік, потім другий, а дитини все не було. І все ж їй вдавалося зберігати спокій. Вона завжди вважала, що завдячує цим Валентині Аркадіївні: свекруха пожаліла її тоді, в їхній кімнаті, і не дала їй упасти у відчай. Стас за ці роки жодного разу не дорікнув Полі, що в них немає дітей, і лише тому, що мати була на боці невістки.
Цей лад урвався в один день. Валентина Аркадіївна з Леонідом Ігоровичем уперше вирушили відпочивати за кордон. Єгипетських пірамід вони так і не побачили: дорогою до аеропорту їхня машина зіткнулася з великовантажівкою. Усі учасники аварії загинули на місці.
Від батька Станіславові дісталися будинок, рахунки в банку та фірма, справами якої він раніше майже не цікавився. За батьковою спиною жилося куди зручніше, а тепер доводилося разом міняти і звичний лад, і самого себе. Від спадку, що звалився на нього, Стас спершу геть розгубився. Керувати фірмою йому не вдавалося; без Полі, яка саме отримала диплом бухгалтерки, він, найімовірніше, занапастив би батькову справу.
Поля й сама дивувалася, звідки в неї взялася підприємницька жилка. За які б завдання вона не бралася, давала їм раду легко, а за перші два роки зуміла допомогти чоловікові навіть розширити сімейне підприємство. Минуло ще зо два роки, і Станіслава вже знали як молодого й шанованого всіма бізнесмена. Поля була його правою рукою, помічницею в усьому.
Поки вони були заклопотані справами фірми, обоє не згадували про те, що дітей у них так і немає. Утім, часом до Полі ця думка поверталася. То вона з жалем думала про те, що так і не стала матір’ю, то їй робилося страшно. А що вона могла тепер змінити? Усе, що треба було перевірити, вона вже перевірила.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.