Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Я маю намір розлучитися з тобою, Таня. Наш будинок для справжньої родини, а не для пустоцвіту! А за хвилину...

Частина 2 з 12

---

Ніщо не віщувало бурі. Ні зі Стасового настрою, ні з того, як він поводився з Полею, вона не помічала, щоб між ними щось мінялося. Того ранку за сніданком він хіба що трохи замислився. Після обіду Стас кудись виїхав з офісу й до кінця робочого дня так і не повернувся.

Увечері вона повернулася додому. У передпокої стояли спаковані сумки та її валіза. Від самого їхнього вигляду Полі стало нестерпно тяжко, та вона все ж спробувала спитати жартома:

— І куди це ми зібралися?

— Їдеш ти сама, — спокійно відповів Стас, дивлячись просто на неї.

— Не зрозуміла. Мене у відрядження посилають? — Поля насупилася. Останнім часом вони обговорювали, чи не відкрити філію в іншому місті, й іншого пояснення, крім роботи, їй одразу на думку не спало.

— До роботи це не має стосунку. Я хочу з тобою розлучитися, Полю.

Поля труснула головою. Слова були зрозумілі, а сенсу вона ніяк не могла збагнути.

— Ти ж мене розігруєш, так? Що взагалі відбувається?

— Припини. Хіба ти сама не розумієш?

— Ні.

Найважче було дивитися йому в очі, але Поля дивилася. До неї ще не дійшло, що все це означає, а серце вже калатало як шалене й тремтіли коліна.

— Ну гаразд, якщо хочеш, поясню простіше. Я подаю на розлучення. Ось чому я зібрав твої речі. Тобі пора піти: мій дім — для справжньої сім’ї. Цього й мої батьки завжди хотіли. А в нас із тобою такої сім’ї немає й ніколи не буде. Стільки років я прочекав, Полю. Досить. Треба було ще тоді маму послухати, коли вона сказала, що ти пустоцвіт і дітей від мене в тебе ніколи не буде.

— Через кілька місяців після весілля мама просила мене добряче подумати, — вів далі Стас. — А я вирішив, що все це дурниці. Тепер розумію: для чоловіка найважливіше — лишити по собі нащадків. От кому я, по-твоєму, передам фірму? Не хочу, щоб батькова справа дісталася чужим.

— Стасе, я розумію, що ти відчуваєш. Ти маєш рацію в усьому, що кажеш. Але я твоя дружина, і проблема в нас спільна. Ми навіть не намагалися взятися за неї всерйоз.

Станіслав глянув на неї й поблажливо хмикнув.

— Вважаєш, я погано старався?

— Я зовсім не про те. За словами лікарів, шанси завагітніти в мене добрі.

— А я не хочу покладатися ні на лікарів, ні на природу. Досить чекати, поки там станеться якесь диво. Мені, поки я молодий, простіше знайти іншу дружину. Таку, що народить мені дітей одразу, без цих медичних фокусів і без чекання хтозна-доки. Я хочу здорову, повноцінну сім’ю. З тобою в мене її не буде.

— І ти пропонуєш мені отак узяти й піти? — У голосі Полі вже чувся відчай. — Куди, по-твоєму, мені йти?

— Це не пропозиція, Полю. Ось твої речі. Вибач, але сім’ї в нас не вийшло. Куди ти підеш, я, чесно кажучи, не думав і думати не хочу: своїх справ вистачає. Коли ти сюди в’їхала, речей у тебе було на одну сумку. Сама бачиш, речей за цей час побільшало. А до будинку моїх батьків ти не маєш жодного стосунку.

— А робота? Я ж у твоїй компанії не остання людина, — спробувала заперечити Поля.

Схоже, і на це запитання він мав заздалегідь готову відповідь.

— От саме, у моїй. Я власник і можу звільнити кого захочу.

— То мене звільнено?

— Вважай, що так. Можеш передати поточні справи моєму секретареві. Далі я сам розберуся.

Поля пробурчала: «Спробуй» — і взялася за ручку валізи.

— Тільки не надумай мститися, — сказав Стас їй у спину. — Я теж дещо можу. Спробуєш нашкодити мені чи фірмі — я знайду спосіб запроторити тебе за ґрати. Підставити бухгалтерку не так уже й складно.

— Як і вправній бухгалтерці підставити керівника, — з викликом відповіла вона й вийшла за двері.

Уже тоді Поля знала, що нічого Стасові не зробить. Уже розорити його вона точно могла б, мала для цього всі можливості. Але навіть якби захотіла, до такого вона не опустилася б…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики