---
Ніщо не віщувало бурі. Ні зі Стасового настрою, ні з того, як він поводився з Полею, вона не помічала, щоб між ними щось мінялося. Того ранку за сніданком він хіба що трохи замислився. Після обіду Стас кудись виїхав з офісу й до кінця робочого дня так і не повернувся.
Увечері вона повернулася додому. У передпокої стояли спаковані сумки та її валіза. Від самого їхнього вигляду Полі стало нестерпно тяжко, та вона все ж спробувала спитати жартома:
— І куди це ми зібралися?
— Їдеш ти сама, — спокійно відповів Стас, дивлячись просто на неї.
— Не зрозуміла. Мене у відрядження посилають? — Поля насупилася. Останнім часом вони обговорювали, чи не відкрити філію в іншому місті, й іншого пояснення, крім роботи, їй одразу на думку не спало.
— До роботи це не має стосунку. Я хочу з тобою розлучитися, Полю.
Поля труснула головою. Слова були зрозумілі, а сенсу вона ніяк не могла збагнути.
— Ти ж мене розігруєш, так? Що взагалі відбувається?
— Припини. Хіба ти сама не розумієш?
— Ні.
Найважче було дивитися йому в очі, але Поля дивилася. До неї ще не дійшло, що все це означає, а серце вже калатало як шалене й тремтіли коліна.
— Ну гаразд, якщо хочеш, поясню простіше. Я подаю на розлучення. Ось чому я зібрав твої речі. Тобі пора піти: мій дім — для справжньої сім’ї. Цього й мої батьки завжди хотіли. А в нас із тобою такої сім’ї немає й ніколи не буде. Стільки років я прочекав, Полю. Досить. Треба було ще тоді маму послухати, коли вона сказала, що ти пустоцвіт і дітей від мене в тебе ніколи не буде.
— Через кілька місяців після весілля мама просила мене добряче подумати, — вів далі Стас. — А я вирішив, що все це дурниці. Тепер розумію: для чоловіка найважливіше — лишити по собі нащадків. От кому я, по-твоєму, передам фірму? Не хочу, щоб батькова справа дісталася чужим.
— Стасе, я розумію, що ти відчуваєш. Ти маєш рацію в усьому, що кажеш. Але я твоя дружина, і проблема в нас спільна. Ми навіть не намагалися взятися за неї всерйоз.
Станіслав глянув на неї й поблажливо хмикнув.
— Вважаєш, я погано старався?
— Я зовсім не про те. За словами лікарів, шанси завагітніти в мене добрі.
— А я не хочу покладатися ні на лікарів, ні на природу. Досить чекати, поки там станеться якесь диво. Мені, поки я молодий, простіше знайти іншу дружину. Таку, що народить мені дітей одразу, без цих медичних фокусів і без чекання хтозна-доки. Я хочу здорову, повноцінну сім’ю. З тобою в мене її не буде.
— І ти пропонуєш мені отак узяти й піти? — У голосі Полі вже чувся відчай. — Куди, по-твоєму, мені йти?
— Це не пропозиція, Полю. Ось твої речі. Вибач, але сім’ї в нас не вийшло. Куди ти підеш, я, чесно кажучи, не думав і думати не хочу: своїх справ вистачає. Коли ти сюди в’їхала, речей у тебе було на одну сумку. Сама бачиш, речей за цей час побільшало. А до будинку моїх батьків ти не маєш жодного стосунку.
— А робота? Я ж у твоїй компанії не остання людина, — спробувала заперечити Поля.
Схоже, і на це запитання він мав заздалегідь готову відповідь.
— От саме, у моїй. Я власник і можу звільнити кого захочу.
— То мене звільнено?
— Вважай, що так. Можеш передати поточні справи моєму секретареві. Далі я сам розберуся.
Поля пробурчала: «Спробуй» — і взялася за ручку валізи.
— Тільки не надумай мститися, — сказав Стас їй у спину. — Я теж дещо можу. Спробуєш нашкодити мені чи фірмі — я знайду спосіб запроторити тебе за ґрати. Підставити бухгалтерку не так уже й складно.
— Як і вправній бухгалтерці підставити керівника, — з викликом відповіла вона й вийшла за двері.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.