Життя без прикрас
У цей по-осінньому похмурий і холодний день Світлані Анатоліївні виповнилося рівно п’ятдесят років, а це означало серйозний життєвий рубіж, великий ювілей і важливу круглу дату. Але вона навідріз відмовилася урочисто відзначати це колись радісне свято, воліючи залишатися в гнітючій тиші своєї просторої квартири. Обережні й лагідні доводи люблячого чоловіка жінка, убита багаторічним горем, навіть не взяла до уваги, вперто дивлячись у вікно на опале листя.
«Ні, Колю, не хочу я ніяких застіль, які вже тут можуть бути гучні гості, ти ж і сам усе чудово знаєш і відчуваєш. Післязавтра настане чергова чорна річниця страшної загибелі нашої ненаглядної Катрусі, тож немає в мене жодного настрою слухати фальшиві тости й приймати вітання». Посивілий раніше часу Микола Петрович лише тяжко зітхнув, підійшов до дружини й із глибоким розумінням мовчки кивнув, поклавши руку на її тремтяче плече.
Він усім своїм зраненим серцем чудово розумів стан дружини й поділяв її нескінченний, не вщухаючий із роками біль. Рівно сім довгих, болісних років тому розбився пасажирський літак, на якому, як з’ясувалося значно пізніше, летіла їхня єдина донька. Живих після тієї жахливої, непередбаченої й масштабної катастрофи не залишилося нікого, лише уламки металу й попіл вкривали місце трагедії.
Власне кажучи, безутішні батьки далеко не відразу дізналися страшну правду про те, що їхня люба Катя взагалі перебувала на борту того приреченого рейсу. З ними лише згодом офіційно зв’язалися відповідні органи, щоб повідомити найжахливішу новину в їхньому спокійному доти житті. На місці катастрофи серед обгорілих речей випадково знайшли дивом уцілілий паспорт та інші особисті документи їхньої доньки, яка вважалася зниклою безвісти.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.