Життя без прикрас
«Ти збожеволів! Я радше помру, ніж вийду за нього!» — голос Марини зірвався на крик. Вона стояла посеред розкішної вітальні їхнього заміського будинку неподалік від столиці, не помічаючи, як у неї тремтять руки. Перед нею мовчки сидів батько — Ігор Павлович Коваленко, впливовий будівельний магнат, людина, яка звикла купувати все.
Навіть людські долі.
— Ти вийдеш за Андрія, — холодно повторив він. — Це не прохання.
— За якого ще Андрія?
— За того самого сільського тракториста, який живе в напіврозваленому будинку без нормального опалення.
— Це якийсь жорстокий жарт.
— За тиждень весілля.
Ці слова пролунали як вирок. Марина відчула, ніби повітря зникло. Вона дивилася на батька й уперше не впізнавала людину, яку колись вважала своїм захисником.
— Чому? За що?
Ігор Павлович підвівся.
— Бо я так вирішив.
— Ні. Тут щось інше. Ти ніколи не ухвалюєш рішень без вигоди. Що відбувається?
Він відвернувся до величезного вікна.
— Іноді ціна помилки виявляється надто високою.
— Якої помилки?
Та відповіді вона не дочекалася. За кілька секунд батько вийшов, залишивши доньку саму серед дорогих меблів і крижаної тиші.
Марина повільно опустилася на диван. Усе життя вона вважала себе щасливицею. Найкращі університети, поїздки за кордон, дорогий одяг, власна квартира в центрі столиці.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.