---
Артем насупився й ошелешено втупився в неї.
— Ви серйозно?
— Цілком. А до того я допомагала чоловікові вести справи, і підприємство в нас процвітало. То що, дасте мені шанс?
Якийсь час Артем мовчав, не зводячи з Полі очей.
— Щоб узятися за все наново, потрібні гроші. У мене їх немає.
— Для початку я можу пошукати покупців, які погодяться внести аванс за партію ваших виробів. Якщо знайду, будуть і гроші. А там побачимо.
За місяць з її допомогою Артем отримав стільки замовлень, що довелося орендувати приміщення й найняти людей. Бухгалтерію Поля теж узяла на себе. Тепер вони багато часу проводили разом.
Одного разу засиділися за справами на веранді в Артема. Було вже пізно. Осінь устигла позолотити листя у дворі й от-от мала вступити у свої права. Поля зіщулилася: повітря стало прохолодніше. Іти не хотілося, та й приводу залишитися вона не знаходила.
— Піду, мабуть. Мої, певно, вже мене шукають.
Вона встала з-за столу.
— Зачекай, я ще не все сказав. — Артем помітно знервовано глянув на неї й одразу відвів очі. — Цього місяця в мене будуть додаткові витрати, — неохоче провадив він. — Особисті. Доведеться взяти гроші з бюджету фірми.
— Без цього ніяк? Зараз же геть не час брати звідти гроші.
— Іншого виходу в мене немає. — Артем заходив туди-сюди верандою, тоді зупинився й подивився Полі просто в очі. — Навіть якщо доведеться знову закритися, я все одно це зроблю. Пробач. Я розумію, що потрібна сума зараз є на рахунках тільки завдяки тобі. Але інакше я вчинити не можу.
— Що сталося, Артеме? У тебе якісь неприємності, а я нічого не знаю?
— Не в мене. Є один хлопчик, звати його Микита. У нього лейкоз. Я приблизно знаю, що то за хвороба: від неї померла моя донька. А в Микити ще є шанс одужати. Якщо мені вдасться оплатити лікування, такий шанс у нього буде.
Від подиву Поля не могла відвести очей від свого роботодавця. Він і раніше їй подобався: стільки пережив, а все-таки не втратив душевного тепла. Тепер вона ніби перегорнула ще одну сторінку й прочитала про нього щось, над чим треба було замислитися.
— А хто цей хлопчик? Він тобі родич?
— Ні, — похмуро відповів Артем. — Просто хлопчик.
Поля всміхнулася.
— Тоді не хвилюйся за гроші фірми. Я придумаю, чим залатати діру в бюджеті. Тільки маю одне прохання.
— Яке? — Артем дивився на неї з подивом і недовірою.
— Я теж хочу допомогти Микиті. Не лише грішми.
Так Поля дізналася про соціальний центр, якому Артем часто допомагав. Там підтримували дітей з онкологічними захворюваннями. Дізнавшись, що Микита з дитячого будинку, Артем не зміг лишитися осторонь.
Хлопчика лікували, надавали йому й іншу належну допомогу, але Полі все це здавалося якимось механічним, несправжнім, ніби для галочки. У загальній метушні до самого Микити наче нікому не було діла. Не стане його — що ж, таких випадків мільйони. Хворий хлопчик, сирота, порошинка у величезному механізмі.
Йому було шість років. Поля потім довго дивувалася, як йому вдалося попри все залишитися таким добрим і безпосереднім. Від першої ж зустрічі вона ні про що інше не могла думати: що тепер із ним буде? Колись так само й Артем, познайомившись із Микитою, вже не зміг пройти повз — такий малий був хлопчик і такою великою виявилася його біда.
З Поліною допомогою на лікування зібрали навіть більше, ніж було потрібно. А Микиті все одно ставало гірше.
У лікарні вони з Артемом по черзі чергували біля його ліжка. Намагалися підтримати хлопчика, хоч чимось його розважити. Потім Поля запропонувала:
— Може, заберемо Микиту додому? Хоча б на час ремісії.
— Додому? — здивувався Артем.
— Я поговорю з мамою та її чоловіком. Думаю, вони не відмовляться прийняти його в нас.
— Ні, якщо вже забирати, хай у мене живе. Мені так спокійніше. Тільки хто мені його віддасть? Це ж не так просто.
— Можна оформити над ним опіку.
Артем глянув на неї, і з його погляду було видно, як він схвильований.
---
— Ти й на це готова?
— Я на все готова, аби йому було добре. Він утомився від лікарні, Артеме. А свого дому й сім’ї в нього ніколи не було, — сумно договорила Поля.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.