— Іди, — сказав він. Ні кричати, ні навіть хотіти крику сил не залишилося. — Більше не приходь.
Марина підвелася. Пакет залишився на тумбочці. Він не втримував її й не дивився вслід. За вікном сірів звичайний березень. П’ять років — тисяча вісімсот двадцять п’ять днів. Кожного з них донька прокидалася, не знаючи себе. Він прокидався, знаючи, що доньки немає. Повернути ці дні нікому. Такого не прооперуєш.
З експертизою не зволікали. Пробірки Ксюша відвезла сама, а через два тижні Микола Степанович отримав аркуш із довгим рядом цифр. Унизу було написано: «Імовірність батьківства — 99,99%». Він прочитав один раз і сховав у кишеню халата. Підтвердження було потрібне іншим. Йому — уже ні.
Слідчий тепер був інший, старший за того, з його «імовірно». Приходив тричі: поговорив із Настусею, потім із батьком, тоді знову з Настусею. Не підганяв, записував, ставив уточнювальні запитання.
В архіві обласної лікарні знайшлися відомості про дівчинку без документів: п’ять років тому її привезли з травмою голови. Слідчий запросив ці записи, підняв давні Маринині свідчення, дістався до вокзалу з башточкою. Збіглося все — дати, місто, опис. У воді Настусю не знайшли, бо вона не тонула.
Микола Степанович у подробиці не вникав. Лише одного разу запитав:
— Що з нею буде?
— Суд. Залишення в небезпеці, завідомо неправдиві свідчення. Буде строк.
Восени він прийшов на оголошення вироку сам. Настуся сама відмовилася йти. Схудла Марина сиділа за перегородкою в чорній кофті й жодного разу не глянула на нього. Він слухав читання, відчуваючи саму втому. Давно вже зрозумів, що карати її — не його справа. Його справа ще недавно лежала через стінку, а тепер чекала вдома.
Найважче виявилося саме вдома. Туди він привіз доньку наприкінці квітня, коли обох нарешті виписали. Відчинив двері, пропустив Настусю, а вона завмерла в передпокої, не знаючи, куди йти. За п’ять років меблі пересунули, стіни перефарбували, фіранки змінили. Знайома квартира стала чужою.
— Тут твоя кімната, — сказав він, відчиняючи двері.
У кімнаті стояв його письмовий стіл, у шафі — медичні журнали. Марина облаштувала тут кабінет.
— Завтра все поверну на місце, — продовжив Микола Степанович. — Одразу ж.
— Та не треба, тату. Я велика вже. Мені нормально й так.



















Поділіться враженням від історії
3Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Незаконченность. Где и с кем жила дочь? Что с теми людъми?
Незаконченность. Где и с кем жила дочь. Где эти люди? Что с ними?
Радість за дитину,її повернення до життя