Тепер перед ним стояла тринадцятирічна дівчинка, вища за його плече. Коротке волосся, незнайомий голос. Вона замикала ванну на засувку, відмовлялася від оладок — жирні. Читала книжки, яких він не знав, слухала щось у навушниках.
А в її пам’яті залишався тато, який співав над сковорідкою й міг усе. Замість нього вечорами на кухні сидів сивий чоловік із мішками під очима й давно охололим чаєм. Іноді просив повторити: не розчув. Йому заборонили піднімати важке й хвилюватися. Пігулки лежали в коробочці, поділеній за днями тижня.
Перші тижні вони розмовляли одне з одним як сусіди.
— Поїла?
— Так.
— У школі як?
— Нормально.
Вечорами кожен ішов до себе. Крізь стіну він чув, як вона крутиться в ліжку, і не наважувався зайти. Раніше йому не доводилося роздумувати, чи можна. Він заходив.
Однієї ночі таки відчинив двері. Настуся не спала. Він сів на край її ліжка.
— Не знаю я, як тепер із тобою, — зізнався він. — Згадую тебе маленькою, усе хочеться взяти на руки. А тебе вже й не піднімеш.
Вона відповіла після довгої мовчанки:
— Я теж не знаю. Ти в моїй пам’яті інший. Великий, веселий. А тепер увесь час дивишся на мене так, ніби я зараз зникну.
— Я цього й боюся.
— Я не зникну. — Вона ще помовчала. — Ти можеш отак сидіти. Як зараз. Це нормально.
Він залишився, аж поки вона не заснула.
Після тієї ночі вони поволі, по сантиметру, почали зближуватися. Двері до її кімнати стали залишатися відчиненими. Замість звичного запитання про школу батько навчився розпитувати про книжку. Вона давала послухати свою музику; він показував дачні фотографії.
На одній Настуся довго розглядала себе маленьку.
— Якісь косички криві.
— Це я тобі заплітав.
— А, тоді зрозуміло.
Улітку він запропонував з’їздити на дачу. Настуся подумала.
— Поки що ні.
Він прийняв це кивком. Поки що. Це ще не означало остаточної відмови.
Восени, уже після суду, вони знову сиділи на кухні. Близько восьмої вечора за вікном пішов перший мокрий сніг. Микола Степанович поставив грітися чайник. Настуся робила уроки: мружилася, вдивляючись у підручник, прикусивши палець.
— Не гризи, болітиме, — звично сказав він.



















Поділіться враженням від історії
3Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Незаконченность. Где и с кем жила дочь? Что с теми людъми?
Незаконченность. Где и с кем жила дочь. Где эти люди? Что с ними?
Радість за дитину,її повернення до життя