— Ти мені це ще сто років казатимеш.
— І ще сто казатиму.
Настуся сміялася, впершись лобом у підручник. З його інтонації, зі звичайнісінького «не гризи», з того, що він усе ще той, хто це каже.
Клацнув чайник. Розливаючи чай, Микола Степанович слухав її сміх, і саме собою повернулося літо: нагріті дошки ґанку, хмари, які вона лічила, так і не вдягнувши шкарпеток. Він чекав, що слідом за спогадом розверзнеться звична порожнеча.
Цього разу порожнеча не розверзлася.
Жива донька сиділа навпроти й уже хмурилася над алгеброю. Він поставив їй чашку, сів. Можна було запитати про задачу, торкнутися руки. Навіть запропонувати: «У червні поїдемо на дачу, якщо захочеш». Можливо, вона відповіла б: «Побачимо». І в такій відповіді вже був би майбутній червень.
— Тату, ти на дробах розумієшся? — запитала Настуся, не підводячи голови.
— Розуміюся.
— Тоді допомагай. Тільки давай не так, як минулого разу.



















Поділіться враженням від історії
3Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Незаконченность. Где и с кем жила дочь? Что с теми людъми?
Незаконченность. Где и с кем жила дочь. Где эти люди? Что с ними?
Радість за дитину,її повернення до життя